Що я найбільше чекаю з анонсів/додруків:
1.
Autobiography of Red, Енн Карсон.
Без коментарів — новоспечена нобелівська лавреатка. І у видавництві Грушка щось знали, тому ще влітку анонсували її Autobiography of Red, де вона переосмислює міф про Ґеріона та Геракла, перетворюючи його на незвичний роман у віршах, де поезія і проза існують поруч, а міфологія стає способом говорити про дуже сучасний досвід.
2.
День, Майкл Каннінгем.
Дуже люблю його “Дім на краю світу”, а тут Каннінгем робить отаке: вся дія відбувається в один день — 5 квітня — але в трьох різних роках: 2019, 2020 і 2021. Одна бруклінська родина — до пандемії, під час локдауну і після. Тихе, повільне розчарування в шлюбі, квір-персонаж брат що живе на горищі і застряє в Ісландії, діти що бояться відкривати вікна. Пасіба, не продовжуйте, це мені треба.
3.
Імена, Флоренс Напп.
Дебютний роман, який критики вже назвали “найспустошливішою книгою року” (в моїх бажанках намічається певна страждальницька тенденція). 1987 рік, Англія. Кора іде реєструвати ім'я новонародженого сина — і в останній момент вагається: дати ім'я чоловіка-тирана, ім'я яке вибрала дочка, чи власний вибір. Далі роман розгалужується на три паралельні лінії — три варіанти життя залежно від цього одного рішення. Про домашнє насильство, долю і те, як одне слово може змінити все.
4.
Сині ночі, Джоан Дідіон.
Дідіон написала цю книгу через два роки після “Року магічного мислення” і вона ще важча. Якщо перша була про смерть чоловіка, то “Сині ночі” — про смерть дочки Квінтани і про страх старіння, слабкості, зникнення. Звучить як помиральна яма — пакуйте.
5.
Пристрасть згідно з Г. Х. — це перевидання, яке я довго чекала і хочу мати в своїй бібліотеці. Маю блатофобію, але заради Ліспектор всеодно читатиму (є така фобія, ага, і у вас вона скоріш за все теж є).
6.
Зонтаг: Життя і творчість, Бенджамін Мозер. Теж довгоочікуване перевидання. Мозер отримав Пулітцерівську премію 2020 року за неї. В мене є електронка, ну але кого ми обманюємо, електронку я ніколи не прочитаю (пропоную спитати в мене через рік чи прочитала я паперову).
7.
Час зірки, Клариса Ліспектор.
Остання книга Ліспектор, написана за кілька місяців до смерті. Макабека — дівчина з нетрів Ріо, настільки бідна що навіть не знає про що мріяти. Оповідач — чоловік, який соромиться що пише про неї.
8.
Чому цей світ: Біографія Кларіси Ліспектор. Знову Бенджамін Мозер (знався пацан на розумних жінках).
Книга, завдяки якій Ліспектор підкорила англомовний світ.
9.
Прощання з Африкою, Карен Бліксен.
Карен Бліксен — данська письменниця і підприємиця, кількаразова номінантка на Нобелівську премію з літератури, провела у Кенії 17 років, які стали чи не найяскравішим періодом у її житті. Там вона керує кавовою фермою у підніжжі пагорбів Нґонґо у Кенії, і коли ферма зазнає краху, повертається у Данію. Тим часом її серце назавжди залишається в Африці.
10.
До річки, Олівія Ленг
Понад шістдесят років після того, як Вірджинія Вулф загинула у водах річки Уз, Олівія Ленґ вирушає вздовж неї — від витоку до моря. «До річки» — водночас подорож, часткова біографія однієї з наймінливіших і найплинніших письменниць ХХ століття та дослідження того, як історія оселяється в ландшафті, а привиди ніколи остаточно не залишають місць, які любили.
Я все це зібрала, щоб нічого не забути, але поки збирала, канєша же шось да забула баба. Тому накидуйте пропозиції що ще варто не упустити.
