​​Як ми вже згадували раніше, Німеччина мала тісні стосунки з українськими організаціями (їх перелік не обмежувався лише ОУН). Вже в 1937 році Абвер встановлює тісні контакти з українським підпіллям та залучає його для розвідки та збору розвідданих. Зі створенням Верховного командування ЗС у 1938 році, встановлюється зв’язок з військовою референтурою ОУН, яку на той час очолює Андрій Мельник разом з колишніми генералами УНР В.Курмановичем та М.Капустянським.

В квітні 1939 року командування вирішує задіяти в ньому українські формування та дає дозвіл на створення Українських легіонів. Для цього з кадрів військової референтури, створено штаб на чолі з полковником Романом Сушком, секретарем Проводу ОУН Ярославом Барановським та головним контрольним представником Проводу ОУН Осипом Бойдуником. Майже 600 чоловік пройшли вишкіл в Австрії та Німеччині.
У ході воєнних дій обидва курені Військових Відділів Націоналістів розділено на невеликі групи й підпорядковано різним німецьким частинам; деякі з цих груп дійшли до Стрия і навіть до околиць Львова. В ході військової компанії чисельність особового складу виросла за рахунок українських перебіжчиків з польської армії і становила піку приблизно 2000 вояків.

Після завершення військової компанії та капітуляції Другої Речі Посполитої, ВВН було розформовано. На це рішення вплинули геополітичні обставини, а саме занепокоєння СССР, керівництво якого боялось що Німеччина розіграє українську карту про нього. Аби не допустити війни на два фронти, Райх тимчасово представ на ці вимоги та припиняє всі офіційні стосунки з українськими організаціями. Частина бійців легіону переходить у різні підрозділи Вермахту, а вояки які найкраще себе зарекомендували були відібрані Абвером, для більш посиленої підготовки та виконання спеціальних завдань. Інші бійці, ще зіграють свою помітну роль з початком війни проти Радянського Союзу.