Ми мусимо навчити ся чути себе Українцями — не галицькими, не буковинськимн Українцями, а Українцями без офіціяльиих кордонів. І се почутє не повинно у нас бути голою фразою, а мусить вести за собою практичні консеквенції. Ми повинні — всї без виємка — поперед усього пізнати ту свою Україну, всю в її етноґрафічних межах, у її теперішнім культурнім етапі, познайомити ся в її природними засобами та громадськими болячками і засвоїти собі те знане твердо, до тої міри, щоб ми болїли кождий її частковим, льокальним болем і радували ся кождим хоч і як дрібним та частковим її успіхом.
Ми доси в Галичинї жили з національного погляду крайнє ненормальним житєм. Велика більшість нашої нації лежала безсильна, закнебльована, а ми, маленька частина, мали свободу рухів і слова. І нам інодї здавало ся, що ми — вся українська нація, що ми її чільні ряди, її репрезентанти перед сьвітом. [...] повстануть десятки таких центрів, якими тепер являють ся Львів та Чернівцї, ся наша передова роля скінчила ся. Ми мусимо почувати себе не піонерами, але рядовими в великім рядї і не сьміємо своїх дрібних, льокальних справ виставляти як справи всенароднї, своїх дрібних персональних амбіцій висувати на першу лїнію загального інтересу.
🇺🇦 Іван Франко († 28.5.1916) / «Одвертий лист до галицької української молодежі» (1905)
ukrain1an ꑭ division