У СЕЛІ ПУЖНИКИ НА ТЕРНОПІЛЬЩИНІ РОЗПОЧАЛИСЯ ПОШУКОВІ РОБОТИ
22 червня 2026 року на території колишнього села Пужники (нині у межах села Садове Коропецької селищної громади Чортківського району Тернопільської області) буде проводитися новий етап пошукових досліджень з метою подальшого пошуку останків мешканців села, які трагічно загинули у лютому 1945 року. Роботи триватимуть до 28 червня 2026 року.
Дослідження будуть проводитися товариством з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована установа «Волинські старожитності» за участі польських фахівців – співробітників Поморського медичного університету в Щецині, а також представників Фундації «Свобода і Демократія», Інституту національної пам’яті Республіки Польща. Захід проводиться на виконання домовленостей, досягнутих за результатами діяльності Українсько-польської робочої групи з питань національної пам’яті.
Український інститут національної пам’яті залучає фахівців комунального підприємства Івано-Франківської обласної ради з питань пошуку та перепоховання жертв воєн, депортацій та репресій тоталітарних режимів «Пам’ять» для забезпечення фахового нагляду (консультаційної підтримки) при проведенні робіт.
Нагадуємо, що Пужники – колишнє село на Тернопільщині, де в період між світовими війнами компактно мешкали представники польського етносу.
У лютому 1945 року Пужники зазнали збройного нападу. За даними архівних джерел, частина мешканців села трагічно загинула, а саме село було спалено. У 1949 році радянська влада ліквідувала село.
Територія колишнього села Пужники надалі залишалася незаселеною і поступово заросла лісовими насадженнями. У серпні 2023 року на території Пужників були проведені пошукові роботи. Впродовж квітня – травня 2025 року у Пужниках було проведено ексгумаційні дослідження. У ході досліджень було знайдено останки 42 осіб. Знайдені під час ексгумаційних досліджень останки у вересні 2025 року було перепоховано.
Пам'яті головного сержанта Романа Довгалюка (позивний «Бурий»)
Був щирим патріотом, став на захист України ще під час АТО/ООС
Роман народився 14 квітня 1986 року в селі Мишковичі на Тернопільщині. Навчався у місцевій школі, згодом вступив до Кременецької обласної гуманітарно-педагогічної академії імені Тараса Шевченка на факультет фізичного виховання та спорту.
З дитинства формувався патріотом під впливом історій про своїх предків, які воювали в УПА, а також Армії УНР.
Мав власний тату-салон. Був членом байкерського клубу. У вільний час писав картини та влаштовував фаєр-шоу. Колекціонував старовинний глиняний посуд і карнавальні маски.
Під впливом товаришів, які вже воювали з перших днів російської агресії, у 2020 році підписав контракт з 44-ю окремою артилерійською бригадою.
Повномасштабне вторгнення застало Романа на Волині, де його підрозділ проходив вишкіл. З перших днів брав участь в обороні України: воював на Київщині, Запоріжчині, учасник визволення Харківщини та боїв за Бахмут.
Був нагороджений особисто Президентом орденом "За мужність" ІІІ ступеня та медаллю "За військову службу Україні".
12 серпня 2024 року головний сержант загинув біля села Стецьківка на Сумщині під час бойового завдання.
Поховали захисника на Алеї Героїв на Микулинецькому кладовищі в Тернополі.
Вічна пам'ять та слава Герою!
Тетяна Тиндик
За матеріалами: Суспільне. Тернопіль 1, 2, 3, Тернопільська міська рада, Тернополяни 1, 2
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Пам'яті старшого сержанта Ігоря Ляховича (позивний «Берлін»)
Рятував побратимів на найважчих ділянках фронту, тримав у руках чуже життя – і віддав своє
Ігор народився 10 квітня 1995 року в селі Лютинськ в Дубровицькому районі Рівненської області в родині електромонтера та майстрині ткацького цеху.
Після школи вступив до Обухівського медичного коледжу. З студентських років був активним донором крові.
Після коледжу працював медбратом в патронажному центрі в Київському обласному шкірно-венерологічному диспансері. Параельно отримував вищу освіту у Міжнародному економіко-гуманітарному університеті імені академіка Степана Дем’янчука.
Певний час чоловік виїжджав на заробітки до Польщі, однак після початку повномасштабного вторгнення повернувся в Україну та став до лав Сил оборони.
Служив снайпером у 46-й окремій аеромобільній Подільській бригаді. Воював на Бахмутському та Соледарському напрямках. Заважаючи на наявну медичну освіту, Ігор пройшов додаткову перекваліфікацію на бойового медика.
Після складання теоретичного та практичного іспитів на «відмінно» його призначили бойовим медиком взводу. Відтоді служба Ігоря була пов’язана з порятунком життя. Він працював фельдшером: рятував побратимів на передовій, евакуйовував поранених і загиблих, надавав допомогу на стабілізаційному пункті, під час навчань на полігонах, а також цивільним мешканцям прифронтових територій. Окрім цього, виконував обов’язки діловода медичного пункту.
У складі 46-ї окремої аеромобільної бригади Ігор брав участь у контрнаступі на Запорізькому напрямку, зокрема в районі села Роботине. Пізніше бригаду передислокували на Донбас, на Мар’їнський напрямок.
Загинув під час виконання бойового завдання у районі населеного пункту Філія Синельниківського району Дніпропетровської області 20 травня 2025 року.
Нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня, медалю "За врятоване життя", відзнаками Міністерства оборони та Головнокомандувача ЗСУ.
Вічна пам’ять Герою!
Христина Микитин
Фото з родинного архіву
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Сьогодні відбулося надзвичайно важливе громадське обговорення щодо подальших кроків зі створення Меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні.
Майже вісім років робота над належним простором пам’яті про Героїв Майдану залишається заблокованою через юридичні обставини. Водночас час не може бути виправданням для бездіяльності.
Сьогодні перед державою і суспільством стоїть відповідальне завдання – знайти рішення, яке дозволить уже зараз гідно вшанувати подвиг Героїв Небесної Сотні, не відмовляючись від стратегічної мети – повноцінної реалізації Національного меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні – Музею Революції Гідності. Український інститут національної памʼяті стає гарантом того, що меморіалізація подвигу Небесної Сотні відбудеться. Наша команда докладає усіх зусиль.
Дякуємо Президенту України Володимиру Зеленському, Керівнику Офісу Президента генерал-лейтенанту Кирилу Буданову, заступниці Керівника Офісу Президента Ірині Верещук за підтримку, вольові рішення та особистий контроль. Висловлюємо слова шани родинам Героїв Небесної Сотні, пораненим учасникам Революції Гідності та громадськості за відкритий діалог, небайдужість і готовність шукати спільні рішення.
Саме Герої Небесної Сотні стали першими символами новітньої боротьби України за свободу, людську гідність і незалежність. За ті самі цінності сьогодні щодня воюють українські захисники й захисниці.
Пам’ять про Героїв Небесної Сотні – це не лише про минуле. Це про нашу державу сьогодні і про Україну, яку ми будуємо для майбутніх поколінь.
Євген народився 6 жовтня 1999 року на Київщині, в селі Пісківка Бородянського району.
З дитинства захоплювався футболом. У шкільні роки став вихованцем аматорського футбольного клубу «Рубін». Брав участь в міжнародних та всеукраїнських турнірах.
Після школи навчався на тренера в Житомирському державному університеті імені Івана Франка.
Був мобілізований до лав ЗСУ у 5-ту Окрему штурмову бригаду. Загинув 22 травня 2026 року під час бойового завдання поблизу села Верхня Терса Пологівського району на Запорізькому напрямку. Похований у рідному селі.
Честь і вічна шана Герою!
Фото: Фейсбук-сторінка Анатолій Рудніченко, з відкритих джерел, скриншоти з відео
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
У період з 8 по 18 червня 2026 року на території колишнього села Гута Пеняцька (нині у межах Підкамінської селищної територіальної громади Золочівського району Львівської області) ТзОВ «Спеціалізована установа «Волинські старожитності» за участі польських фахівців – співробітників Інституту національної пам’яті Республіки Польща проводили дослідження з метою пошуку останків мешканців села, які трагічно загинули у лютому 1944 року.
Пошукові роботи проводяться на виконання домовленостей, досягнутих за результатами діяльності Українсько-польської робочої групи з питань національної пам’яті.
За результатами робіт було виявлено ознаки місць поховань. Для визначення кількості людей, останки яких наявні у цих місцях поховань, а також встановлення обставин їхньої загибелі необхідні ексгумаційні дослідження.
Також у ході пошукових досліджень було знайдено залишки споруд, зокрема ймовірні залишки гутної майстерні, костелу та школи.
Андрій народився 8 грудня 1988 року у селі Годи-Добровідка Коломийського району, що на Івано-Франківщині.
З початком АТО з 2014 року, як командир роти, брав участь у боях за Луганський аеропорт, Дебальцеве, Красногорівку та Широкине.
У 2022 році майор Андрій Луканюк очолив аеромобільний батальйон 80-ї окремої десантно-штурмової бригади.
Але 6 березня 2023 року під час бойового завдання у Часовому Яру воїн загинув унаслідок ворожого артилерійського обстрілу КСП аеромобільного батальйону.
Андрій Луканюк нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ та ІІ ступенів, медаллю "За військову службу Україні".
Євген Проворний
Фото: Фейсбук-сторінка Командування Десантно-штурмових військ ЗС України
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Пам’яті старшого сержанта Віктора Гафича (позивний «Комбат»)
Кіборг життєвим девізом обрав слова: «Ніхто, крім нас!»
Віктор народився 1 січня 1982 року в селі Вовкове на Закарпатті. Після школи навчався на технолога громадського харчування в комерційному технікумі в Ужгороді.
Після технікуму служив строкову службу в аеромобільних військах в Хирові на Львівщині. Після армії працював у приватному секторі.
У 2014 році Віктора мобілізували для участі в АТО. Воював в складі 80-ї окремої аеромобільної бригади. Учасник оборони Донецького аеропорту.
Повторно на захист України Віктор Гафич став у 2024 році. Чоловік долучився до підрозділу Державної спеціальної служби транспорту.
Захисник загинув 8 серпня 2025 року біля населеного пункту Стахорщина Новгород-Сіверського району Чернігівської області внаслідок отриманих вибухово-осколкових травм після розриву снаряда.
Віктора Гафича поховали 18 серпня 2025 року в рідному селі Вовкове.
Воїн нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» та пам’ятною медаллю «122 окремий аеромобільний батальйон».
Вічна пам’ять Герою!
Діана Горбачук
Фото надані дружиною
За матеріалами: Алея пам’яті, Закарпатська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Ф. Потушняка
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Воював у складі 131-го батальйону 112-ї бригади ТрО
Олексій народився 12 березня 2001 року в селі Новий Білоус Чернігівського району.
Закінчив загальноосвітню школу-інтернат в 2018 році та вступив до Чернігівського центру професійно-технічної освіти за спеціальністю «Кухар». Після закінчення навчання працював за фахом. Батьки Олексія померли рано, вихованням хлопця займалася бабуся та сестра.
З початком широкомасштабного вторгнення Росії 21-річний доброволець мобілізувався до лав Сил оборони та доєднався до складу 131-го окремого батальйону територіальної оборони 112-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ. Брав участь в обороні Києва. Згодом воював в Серебрянському лісі на Донеччині.
Після поранення довгий час лікувався, але згодом повернувся до підрозділу та взяв участь в обороні Бахмута.
20 листопада 2023 року під час бойового завдання на Бахмутському напрямку в районі населеного пункту Кліщіївка життя Олексія Ятченка обірвав ворожий мінометний обстріл.
Поховали захисника 28 листопада 2023 року в рідному селі Новий Білоус на Чернігівщині. Нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня посмертно.
Вічна пам’ять та шана Герою!
Олександр Кіфорук
Фото з архіву Олексія з позивним «Док» та «Час Чернігівський»
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
ЛУГАНЩИНА: ПЕРШІ БИТВИ ВІЙНИ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ — ВАРТО ПАМ’ЯТАТИ
15 червня у Києві відбулися заходи, організовані Українським інститутом національної пам’яті, присвячені обороні Луганщини у перші роки Війни за Незалежність України: виставка «Початок спротиву: оборона Луганського аеропорту» та панельна дискусія істориків, науковців, і громадських діячів про значення подій 2014 року.
Учасники заходів говорили про важливість збереження пам’яті про початок Війни за Незалежність України, та про те, як гартувалася українська армія та зростало українське суспільство.
Адже попри те, що від початку війни нас відділяє вже 12 років, події 2014-го досі залишаються неосмисленими суспільством, а подекуди — маловідомими. Але саме вони стали міцним фундаментом тієї стійкості, яка дозволяє нам і досі чинити спротив окупантам та виборювати незалежність української держави.
«Вперше на такому рівні ми представляємо виставку, яку побачать сотні тисяч киян і гостей столиці. Сьогодні українці, як ніколи, зрозуміли, що таке втрата домівки й вимушене переселення. Але ми повернемося до своїх домівок, повернемо свої землі, людей і долі тисяч українців. А для тих, хто чинить злочини проти України протягом дванадцяти років, буде окрема кара», — зазначив під час відкриття голова УІНП Олександр Алфьоров.
Виставка «Початок спротиву: оборона Луганського аеропорту» експонується на Контрактовій площі, й буде доступною до огляду протягом місяця. Вона розташована у сквері між виходом із метро «Контрактова площа» (вул. Спаська) та пам’ятником Григорію Сковороді.
