За день до вторгнення зареєстрував петицію про негайне введення візового режиму із Росією.
Львів’янин Михайло-Віктор Сцельніков народився 13 жовтня 1994 року. Навчався у ліцеї №52, згодом – у Національному університеті «Львівська політехніка» на факультеті компʼютерних наук. Після закінчення вишу працював бізнес-аналітиком у філії ТОВ «ЕПАМ СИСТЕМЗ», у корпорації «СофтСерв» та у компанії TurnKey Lender Inc.
З початком російського повномасштабного вторгнення став на захист Батьківщини. Спочатку служив у складі 206-го окремого батальйону територіальної оборони. Виконував бойові завдання на Київщині, Миколаївщині, Запоріжжі.
Згодом перевівся в 93-ю окрему механізовану бригаду "Холодний Яр", щоб воювати на найважчому Бахмутському напрямку.
Загинув Михайло-Віктор Сцельніков у травні 2023 року в Бахмуті у 28 років. Понад два роки його вважали зниклим безвісти, адже тіло тривалий час не могли забрати з поля бою. У серпні 2025 року тіло захисника передали в Україну за обміном.
Поховали «Лемберґа» у Львові, на Полі почесних поховань №87 Личаківського кладовища.
Вічна памʼять та слава Герою!
Ігор Федик
Фото: Фейсбук-сторінка Олена Чернінька, Укрінформ
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Памʼяті розвідника-навідника Богдана Мартинюка (позивний «Смерч»)
У першому ж бою виніс з-під обстрілів чотирьох побратимів.
Богдан родом із Вінниччини, народився у селі Біличин.
В школі цікавився спортом та був активним учасником військово-патріотичної гри "Джура".
Після школи навчався на техніка-будівельника у Вінницькому транспортному коледжі. Працював за фахом на заробітках закордоном.
1 серпня 2023 року долучився до Сил оборони. Воював розвідником в 5 окремій штурмовій бригаді. Виконував завдання в районі Кліщіївки, що поруч з Бахмутом.
В першому ж бою врятував чотирьох поранених побратимів. Загинув 5 жовтня 2023 року під час бойового виходу. Воїну було 22 роки.
Вічна пам’ять Герою!
Антоніна Мніх
Фото з родинного архіву і Барської міської ради
За матеріалами Барської міської ради
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
16 травня минає 72 роки з початку Кенгірського повстання — масового виступу політв’язнів у Степному таборі ГУЛАГ, в Казахстані, яке радянське керівництво не могло придушити, аж поки не використало армію та танки. Одним із головних наслідків Кенгірського повстання став демонтаж системи ГУЛАГ.
Захоплювався ремонтними роботами, володів кількома мовами, любив подорожувати
Народився 5 лютого 1985 року в Молдові. Коли йому було три роки, родина перебралась на Черкащину.
Після школи навчався у Черкаському комерційному технікумі, де познайомився з майбутньою дружиною Аліною. Згодом служив строкову службу.
Після демобілізації навчався в Харківському університеті харчування та торгівлі на інженера харчових технологій.
Певний час працював в будівельній фірмі в Португалії. Згодом в охоронній компанії в Києві. В 2015 році вступив до лав полку "Азов". За три роки в полк прийшла служити його дружина Аліна.
Під час повномасштабного вторгнення Вадим та Аліна брали участь в обороні Маріуполя.
23 квітня Вадима було поранено. Після операції, чоловіка намагались евакуювати, однак росіяни цього не дали. Тому 26 квітня 2022 року Вадим помер від ран. Його дружина Аліна рік провела в російському полоні і повернулась 10 квітня 2023 року. Тіло Вадима досі перебуває на окупованих територіях.
За свою службу Вадим Гарубич був нагороджений відзнаками «За участь в антитерористичній операції», «За доблесну службу», «За військову службу Україні» та орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Честь Захисникові!
Фото з архіву родини
За матеріалами: Свої.City, Гельмязівська громада, Меморіал героїв
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Двічі ставав на захист України, а у перерві створював кровоспинний препарат для побратимів.
Андрій народився 9 березня 1981 року в селищі Тараща Київської області. Після школи навчався в Національному педагогічному університеті імені Михайла Драгоманова.
Продовжив навчання в аспірантурі, а паралельно викладав у київських школах. З 2003 року почав працювати інженером першої категорії в Інституті хімії поверхні ім. О. О. Чуйка НАН України
Після Революції гідності добровільно долучився до 25-го окремого мотопіхотного батальйону "Київська Русь". Воював в районі Дебальцево. Бувши пораненим, продовжував вести корегування артилерії, щоб побратими могли вийти з оточення.
Після демобілізації повернувся до наукової діяльності. Розробляв український аналог препарату Celox, щоб українські військові мали доступний кровоспинний препарат.
Запровадженню препарату завадило повномасштабне вторгення. Андрій Кравченко з перших днів долучився до Сил оборони. Знову виконував завдання корегувальника артилерії.
31 березня 2022 року перші партії розробленого за його участі гемостатика доставили у госпіталі. А уже 3 квітня Андрій Кравченко підірвався на міні в районі Броварів та загинув. Поховали військового 19 квітня 2022 року на Байковому кладовищі у Києві.
Вічна пам’ять Герою!
Фото: Фейсбук-сторінка Андрій Кравченко, Віртуальний меморіал КНУ імені Т. Шевченка
За матеріалами: довідки рою «Червона калина» куреня імені Андрія Кравченка Таращанського академічного ліцею «Ерудит», Віртуальний меморіал КНУ імені Т. Шевченка
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
УІНП ТА УНІВЕРСИТЕТ МИТНОЇ СПРАВИ ТА ФІНАНСІВ УКЛАЛИ МЕМОРАНДУМ ПРО СПІВПРАЦЮ
Документ підписали Голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров та ректор Університету митної справи та фінансів міста Дніпро Дмитро Бочаров. Відтепер установи співпрацюватимуть в напрямках інформаційного та методичного забезпечення, а також популяризаційних та просвітницьких заходів. Сторони уже попередньо окреслили низку майбутніх проєктів та ініціатив: музейних експозицій, наукових конференції та публічних лекцій.
Під час зустрічі Дмитро Бочаров розповів про роботу навчального закладу, зокрема в сферах національно-патріотичного виховання, дослідження історії та збереження національної пам’яті. Зокрема, Інститутові презентовані видання, присвячені історії митної справи в Україні.
Своєю чергою Олександр Алфьоров ознайомив присутніх з напрацюваннями УІНП з історії Подніпров’я та Степової України та презентував Університету відповідні видання Інституту.
Дякуємо нашим новим партнерам за початок співпраці!
14 травня в Українському кризовому медіа центрі відбувся прес брифінг з нагоди 25-річчя заснування Національного історико-меморіального заповідника "Биківнянські могили".
У заході взяли участь провідні дослідники теми злочинів тоталітарних режимів, а також представники інституцій пов’язаних з збеженням пам’яті про жертв комуністичного терору.
Учасники заходу говорили про важливість збереження пам’яті про злочини комуністичного тоталітарного режиму, а також про проблемні моменти в збереженні пам’яті про ті події.
Заступник голови Українського інституту національної пам’яті Володимир Тиліщак зауважив, що часто про ХХ століття говорять, як про “криваве століття”, адже з 1914 до 1991 років - це період коли вчинялися страшні злочини тоталітарними режимами.
Окреслюючи масові репресії сталінським режимом, Володимир Тиліщак зауважив, що пам’ять про ці злочини стає нашою силою сьогодні, адже дає розуміння про суть та сутність комуністичного тоталітарного режиму.
Також заступник голови УІНП пояснив, як пам’ять про злочини радянського тоталітаризму показує контраст між сьогоднішніми українським та російським суспільствами.
“Ми можемо бачити, як сьогодні в умовах війни, в Росії пришвидшуються процеси затирання пам’яті про жертв тоталітарного режиму. Тих ентузіастів, які намагалися цю пам’ять в Росії зберігати переслідують та ув’язнюють. Музеї, які були присвячені цій пам’яті активно перепрофільовують. Наприклад Музей ГУЛАГу спершу був закритий взагалі, а з цього року перевідкритий без жодних згадок про злочини комуністичного тоталітарного режиму. Це показує наскільки ми різні та чому ми повинні боротись”, - пояснив Володимир Тиліщак.
Запрошуємо усіх охочих вшанувати пам’ять жертв тоталітарних режимів 17 травня, о 14:00 в Національному історико-меморіальному заповіднику "Биківнянські могили".
14 травня відзначаємо День памʼяті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни.
Ця памʼятна дата вшановує тих, хто проявив людяність у дуже нелюдяний час і протягнув руку допомоги приреченим на смерть, незважаючи на ризик для власного життя і життя своїх близьких.
Попри безкінечні заяви російської пропаганди про те, що українці від природи нацисти, насправді Україна займає четверте місце у світі за кількістю людей, нагороджених званням «Праведник народів світу». Це спеціальна нагорода Держави Ізраїль, яку з 1953 року вручають тим, хто безкорисно і під страхом смерті рятував євреїв на окупованих нацистами територіях. Важливо, що отриманню цієї нагороди передує складне розслідування спеціальної комісії, яка встановлює всі обставини порятунку.
Понад 2700 українців визнані Праведниками народів світу. При цьому варто враховувати, що на окупованих українських територіях нацистський режим значно жорсткіше розправлявся з тими, хто рятував євреїв. Дуже часто за такий вчинок страта могла очікувати всю родину спійманого. За підрахунками дослідника Якова Гоніґсмана, тільки у Львівській області в 1943 році нацисти стратили понад 100 українців за надання притулку євреям. Але наші співвітчизники все одно рятували тих, кого нацизм прирік на тотальне винищення.
Після Другої світової совєцький режим намагався замовчувати Голокост. Тому документування історій порятунку довгий час не велося, або ж приховувалося. Перші українці почали отримувати звання Праведників народів світу лише на межі 1960-70-х років. Зокрема, однією з перших українок, яка отримала цю нагороду, стала греко-католицька монахиня та членкиня ОУН Олена Вітер.
У цій каруселі ми розповідаємо лише декілька з тисяч історій простих українців, які в умовах нацистської окупації здійснили свій людський подвиг - рятували іншого, ризикуючи власним життям.
