TGViewer
Channel ✦ Verified Channel
Історія та пам'ять

Історія та пам'ять

@uinp_gov

Офіційний канал Українського інституту національної пам'яті
Subscribers
2.78K
Photos
3.8K
Videos
62
Links
981

Showing posts older than #3669 · Back to latest

Older Posts 11 shown
Post #3668 943
12 березня 1863 року народився Володимир Вернадський – один із найвидатніших учених ХХ століття, мислитель, природознавець і перший президент Української академії наук.

Вернадський належить до рідкісної когорти вчених-енциклопедистів. Його наукові праці охоплювали десятки галузей, від мінералогії та геології до філософії науки. Він став засновником нових наукових напрямів – геохімії та біогеохімії, а також створив вчення про біосферу – цілісну оболонку життя на Землі, і ноосферу – етап розвитку планети, коли людський розум стає силою, що впливає на природні процеси.

У 1918 році Вернадський став одним із творців і першим президентом Української академії наук (нині Національна академія наук України). Саме він заклав основи її структури: інститути, лабораторії, бібліотеку, архів, ботанічний сад, обсерваторію та інші наукові установи. Учений наполягав, що українська наука має розвиватися як повноцінна частина європейського інтелектуального простору.

Ім’я Вернадського сьогодні присутнє в різних символах української науки та держави.
На його честь названа українська антарктична станція “Академік Вернадський”. Вона розташована на острові Галіндез і була передана Україні Великою Британією у 1996 році; відтоді там працюють українські полярники, досліджуючи клімат, океан, біосферу та космічну погоду.

Постать ученого також присутня у щоденному житті українців – його портрет зображений на банкноті 1000 гривень, введеній у обіг у 2019 році. На зворотному боці купюри розміщено будівлю президії Національної академії наук України як символ інституції, біля витоків якої стояв Вернадський.

Ім’я вченого носять і освітні установи. Зокрема, Таврійський національний університет імені Володимира Вернадського – один із найстаріших університетів півдня України. Заснований у 1918 році в Криму, після російської окупації півострова у 2014 році університет був змушений залишити Сімферополь і відновив свою діяльність у Києві. Сьогодні він продовжує працювати в українському освітньому просторі, зберігаючи власні інституційні традиції та символічно підтверджуючи, що українська наука і освіта залишаються невід’ємною частиною Криму. Ім’я Вернадського носить і найбільша наукова бібліотека країни – Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського.

Спадщина Володимира Вернадського – це не лише фундаментальні відкриття, а й масштабне бачення місця людини у світі. Він одним із перших сформулював думку, що людство стало геологічною силою планети і тому несе відповідальність за майбутнє Землі.
  • ❤ 13
  • 👍 2
Post #3667 3.87K
Пам'яті бойової медикині Олександри Ліскунової

Рятувала життя побратимів, загинула через влучання ворожого БПЛА в евакуаційне авто

Олександра Ліскунова народилася 17 грудня 1995 року в Кременчуці. Згодом родина переїхала до Горішніх Плавнів. Після школи вона навчалася у Кременчуцькому медичному коледжі, де здобула фах фельдшера. Працювала в Кременчуцькій дитячій лікарні, Центрі первинної медико-санітарної допомоги Горішніх Плавнів та у дитячо-юнацькій спортивній школі.

4 квітня 2022 року Олександра долучилася до російсько-української війни. Вона була завідувачкою медичного пункту колишнього 32-го окремого стрілецького батальйону: надавала допомогу пораненим, брала участь в евакуації з поля бою та організовувала медичне забезпечення підрозділу.

Старший сержант Олександра Ліскунова загинула 26 січня 2026 року під час виконання бойового завдання біля Новомиколаївки на Харківщині – російський баражуючий боєприпас «Ланцет» влучив у автомобіль.

Попрощалися з нею 29 січня, а поховали 30-річну військову медикиню на військовому меморіалі в Горішніх Плавнях. Колеги та побратими згадують її як щиру, турботливу й віддану своїй справі людину.

Слава і честь Захисниці!

Фото: Фейсбук-сторінка Коваленко Олександра

Підготовлено Українським національним агентством
Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
  • 💔 16
  • 😢 9
  • ❤ 2
Post #3666 645
🌿 Весна — це час для внутрішнього оновлення.

Поки світ навколо з’їхав з рейок, ми пропонуємо зупинитися та віднайти те, що має справжню українську душу. Замість нескінченного гортання стрічки з інформаційним фастфудом, зібрали для вас якісне та справжнє:

🎨 мистецтво, що надихає
🎶 музика, яка буде на репіті
📚 книжки, що відкривають нові світи
🎬 кіно, яке торкається душі
🕰 історія, що додає нам сили сьогодні


👉 ТИЦЯЙТЕ СЮДИ, — ваш маленький простір сучасної української культури в одному місці

Плекаємо український Telegram разом 💪🏻
  • ❤ 7
  • 👍 1
Post #3665 558
ДОСЛІДНИК УКРАЇНСЬКОГО БЕРЕГУ: 210 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ОЛЕКСАНДРА АФАНАСЬЄВА-ЧУЖБИНСЬКОГО

Олександр Афанасьєв-Чужбинський народився в селі Ісківці на Полтавщині в родині дрібного шляхтича. 

Після навчання в Ніжинській гімназії вищих наук, як тодішній дворянин, поступив на військову службу, але досить скоро розчарувався у кар’єрі військового і у 1847 році вийшов у відставку поручником. Певний час працював у канцелярії Воронезького губернатора, однак не знайшов себе і на державній службі. 

У 1856 році на запрошення князя Костянтина Миколайовича взявся провести етнографічні студії рідного йому Придніпров’я. Завданням було об’їхати особисто прирічкові та приморські області та скласти їхні географічно-етнографічні описи. Протягом експедиції, Афанасьєв-Чужбинський опублікував низку матеріалів у модному тоді форматі «дорожних записок» в часописі «Морський збірник», які присвячені українському Придніпров’ю: «Загальний огляд на побут придніпровського селянина», «Поїздка на дніпровські пороги та на Запоріжжя», «Поїздка у низини Дніпра». Згодом свої напрацювання видав у збірнику «Нариси Дніпра». Афанасьєв-Чужбинський зокрема описав у своїй праці козацькі Січі на Дніпрі, лоцманську громаду з її побутом, традиціями та культурою; зробив детальний опис судноплавства Дніпром. 

Другою його етнографічною роботою став збірник «Нариси Дністра», в яких дослідник описав свої мандри Бесарабією. Зокрема, у своїй роботі Афанасьєв-Чужбинський приділив велику увагу побуту українських та молдавських селян, єврейських громад, а також поселень німецьких, болгарських та швейцарських колоністів. Етнограф також багато говорить про старожитності краю, зокрема Хотинську фортецю, Турецьку криницю, скельно-печерні пам’ятки та кургани краю. В «Нарисах Дніпра» він постійно наголошує на важливості археологічного дослідження краю та історичного дослідження козацтва.

У 1860-х роках мешкав у Петербурзі, де займався літературною та журналістською діяльністю. Перекладав твори Фенімора Купера та польських авторів. Певний час був завідувачем музею Петропавлівської фортеці. Помер 1875 року.
  • ❤ 9
  • 👍 4
Post #3664 3.88K
Пам’яті десантника Артема Бурки (позивний «Бурий»)

Майже два роки вважали безвісти зниклим солдата, якому навічно 24.

Артем народився 4 лютого 2000 року на Полтавщині, в селі Пустовари Решетилівського району. 

Закінчив Демидівську загальноосвітню школу. Потім навчався у Полтавському професійно-технічному училищі №31.

У 2020 служив строкову службу в Харківському прикордонному загоні. Був відзначений грамотою за сумлінну службу.

У 2022 одружився та став батьком. За рік долучився до Збройних Сил України. Воював у складі 82-ї окремої десантно-штурмової бригади на Запорізькому напрямку.

Загинув при виконанні бойового завдання 17 лютого 2024 року. Довгий час вважався зниклим безвісти, проте дружина Тетяна докладала максимум зусиль, щоб відшукати коханого.

Солдат Артем Бурка повернувся на щиті на Полтавщину 22 січня 2026 року. Похований на центральному цвинтарі села Пустовари.

Вічна слава і пам’ять Захисникові! 

Валентина Кащенко

Фото: Фейсбук-сторінка Танюшка Бурка, Фейсбук-сторінка Артем Попов, Решетилівська міська рада, Суспільне

За матеріалами: Решетилівська міська рада

Підготовлено Українським національним агентством
Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
  • 💔 14
  • 😢 5
Post #3663 893
Сагринь – одна з найтрагічніших сторінок історії ХХ століття українців Холмщини.

У міжвоєнній Центрально-Східній Європі минулого століття етнічна мапа не збігалася з державними кордонами, що спричиняло гострі міжнаціональні конфлікти. На західноукраїнських землях головне протистояння розгорталося між українцями та поляками. Друга світова війна лише загострила його: українці боролися без власної держави, поляки – в умовах втрати своєї. Збройне протистояння між УПА та польською Армією Крайовою (АК) швидко радикалізувалося, охопивши Волинь, Галичину, Холмщину й Підляшшя.

10–11 березня 1944 року польські підпільні формування АК та Батальйонів хлопських (польських партизанських сил, які складалися переважно із місцевих селян) атакували українське село Сагринь (наразі територія Польщі, сучасна ґміна Вербковичі, Грубешівського повіту Люблинського воєводства). Напад розпочався на світанку 10 березня: село було оточене, почалися підпали, обстріли та вбивства мирних мешканців. Загинули жінки, діти, літні люди. До 10-ї години ранку село було фактично повністю спалено: знищено церкву, парафіяльні будинки, понад 260 хат і численні господарські споруди. Наступного дня насильство продовжилося й охопило також інші українські села округи, польський наступ тривав протягом кількох наступних тижнів. За даними джерел, в ході цієї жорстокої операції було вбито від 1500 до 2000 українців. Наразі встановлено імена 621 особи загиблих, проте архівно-пошукова робота все ще триває.

Детальніше з матеріалами документів можете ознайомитися за посиланням.
  • 😢 15
  • 💔 7
Post #3662 453
НЕМА НА СВІТІ УКРАЇНИ, НЕМАЄ ДРУГОГО ДНІПРА

10 березня ми вшановуємо пам’ять Тараса Шевченка – людини, чий голос став голосом українського народу. Його слова про свободу, гідність і любов до України звучать крізь століття й досі надихають мільйони.

Пам’ятаємо його силу слова, боротьбу і мрію про вільну Україну.
  • ❤ 16
  • 👍 5
  • 💔 1
Post #3661 3.79K
Пам’яті азовця Михайла Ніконця (позивний «Бублік»)

У 2015 році у складі «Азову» відстоював Маріуполь, а у 2022-му повернувся до міста, щоб допомогти побратимам

Михайло народився 16 червня 1992 року в Умані Черкаської області. У дитинстві був дуже допитливим: грав на акордеоні й сопілці, ходив на танці, співав, займався скейтбордингом та паркуром.

Після школи здобув фах автомобільного слюсаря та працював на СТО. Під час Революції гідності приєднався до "Правого сектору", а згодом вступив до лав полку "Азов". У складі цього підрозділу захисник пройшов Павлопіль-Широкинську наступальну операцію в лютому 2015 року.  

У 2016 році повернувся до цивільного життя: працював на СТО, а згодом адміністратором інтернет-клубу. Почався зустрічатись з дівчиною Діаною.

Повномасштабне вторгнення зустрів в Умані. Пішки вирішив добиратись до столиці. У Києві долучився до ССО "Азов". Брав участь в боях на Київщині. Але шукав можливостей долучитись до побратимів у Маріуполі.

24 березня Михайло "Бублік" Ніконець був в складі 72 бійців, що першими потрапили в оточений Маріуполь на вертольотах. Спершу Михайло був у районі порту, потім були готель «Посейдон», рибоконсервний завод і залізничний вокзал. 15 квітня Михайлові разом з іншими захисниками вдалося прорватися з Правого берега на "Азовсталь". Загинув між 14 та 16 травня від крововтрати та важких поранень отриманих від артобстрілу. Тіло захисника досі на окупованих територіях, однак родина вірить, що зможе поховати Героя з почестями вдома.

Пам’ять і шана Герою! 

Тетяна Тиндик

Фото з сімейного архіву, Instagram Михайло Ніконець, Пливе кача. Умань

За матеріалами: Меморіал. Платформа пам'яті, Суспільне.Черкаси, Пливе кача. Умань, Уманьnews.City

Підготовлено Українським національним агентством
Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform.
  • 💔 18
  • 😢 7
  • ❤ 1
Post #3651 952
БАТЬКО ДЕРЖАВНОЇ СИМВОЛІКИ В РОКИ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ
9 березня відзначаємо 140 років з дня народження видатного українського художника Георгія Нарбута.

Митець, який створював державну символіку України в роки Української революції 1917-1921 років, а також створив унікальний “український графічний стиль”. Про це та інше у нашому матеріалі.
  • ❤ 23
  • 👍 5
Post #3650 4.06K
Пам’яті лейтенанта Тараса Дяківа

Він віддав своє життя, захищаючи Україну та кожного з нас від ворога

Тарас Дяків народився 1984 року в селищі Вигода, Івано-Франківська область. В дитинстві захоплювався фізкультурою, технікою та читанням. У 2001-2006 роках навчався у Львівській політехніці. Брав участь у Помаранчевій революції та Революції гідності. Після закінчення університету повернувся до Вигоди, працював на підприємстві «Уніплит».

У 2010 році Тарас разом із братом започаткував власну справу, згодом став програмістом після навчання в Mate academy. У квітні 2024 року Тарас був призваний до ЗСУ, служив в 421-му батальйоні безпілотних систем. У 2025 році отримав звання лейтенанта та став командиром взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів.

12 вересня 2025 року Тарас загинув під час виконання бойового завдання в Сумській області. Похований у рідному селищі. Його нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно) за мужність і відвагу. Тарас залишив дружину, сина, матір, брата і сестру.

Герої не вмирають. Вони живуть у нашій пам’яті та в перемозі, за яку віддали життя.

Фото надані дружиною

Підготовлено Українським національним агентством
Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
  • 💔 16
  • 😢 6
Post #3649 5.38K
8 БЕРЕЗНЯ: ЗАЛИШИТИ, СКАСУВАТИ ЧИ ПЕРЕОСМИСЛИТИ?

Щороку 8 березня в українському суспільстві загострюється дискусія навколо того, чи потрібно залишати Міжнародний жіночий день офіційним державним вихідним, чи таку норму варто скасувати.

Постійне повернення до цієї дискусії є індикатором ширшої необхідності – реформи державного календаря свят і памʼятних днів загалом. Зокрема, ми потребуємо остаточного відходу від радянської спадщини та підходів у цій сфері.

Повномасштабне російське вторгнення посилило запит з боку суспільства на роботу з радянською й російською імперською спадщинами в різних публічних площинах та їх осмислене подолання.

Водночас реформа державного календаря не може бути поверхневою. Вона торкається життя кожного громадянина, тож неможлива без комплексного та всебічного підходу. У запровадженні змін ми повинні брати до уваги як фундаментальні речі, які стосуються національної памʼяті, так і соціальні та релігійні аспекти.

Щодо 8 березня, то хоча ця дата увійшла у своєрідний «канон свят радянської людини», до появи Міжнародного дня боротьби за права жінок та міжнародний мир СРСР не мав жодного стосунку. Тому первинно це не комуністичне і не радянське свято. Фундаментально воно повʼязане з боротьбою жінок за свої права – виборчі, трудові тощо, та закладене в резолюції ООН від 1977 року.

У Радянському Союзі день, повʼязаний із боротьбою за права жінок, поступово трансформувався у «свято весни й краси». Вихолощення суті цього дня в СРСР було цілком закономірним, адже в тоталітарній країні не йшлося про реальну й послідовну боротьбу за права людини.

Вочевидь, навіть із погляду походження цієї дати, а також контексту, в якому вона відзначається у світі, нелогічно продовжувати 8 березня радянську й пострадянську традицію «свята весни й краси». У той же час, цей день може стати індикатором, чи можемо ми як суспільство, долаючи радянську спадщину, використовувати інструменти переосмислення, відновлення первісних змістів того, що було вихолощено та спотворено в радянський час.
  • ❤ 17
  • 👍 5
Older posts →
Threads Profile ViewerView any public Threads profile without an account.Open ThreadLook →Writing with AI? Make it sound human.Metric37 rewrites AI drafts so they read naturally. Free AI detector, 1,500 words free.Try Metric37 →