#ЦейДеньвІсторіїУкраїни

15 вересня 1941 року голову бандерівської ОУН Степана Бандеру та його заступника Ярослава Стецька гестапо етапувало до центральної Берлінської тюрми. З початку січня 1942 року до серпня 1944-го вони перебували у спеціальному блоці № 9 (бункері «Целленбау») для осіб високого статусу концтабору Заксенхаузен.

Такою була реакція німецької окупаційної влади на відмову Проводу ОУН (б) відкликати Акт відновлення Української Держави, проголошений у Львові 30 червня 1941 року. Обох провідників бандерівської ОУН було заарештовано ще на початку липня 1941-го (Стецька – 4 липня у Львові, Бандеру – 5 липня біля Белза). Обох утримували в Берліні під домашнім арештом і намагалися схилити до співпраці. Отримавши негативну відповідь, їх відправили до тюрми, а потім – до Заксенхаузена.

Після арешту провідників бандерівської ОУН гестапо розпочало арешти інших активістів із обох напрямків націоналістів. Загалом було затримано й відправлено до концтаборів понад 1500 осіб, серед них Олег Штуль (Жданович), Володимир Стахів, рідні брати Степана Бандери Василь та Олександр (обидва загинули в таборі Аушвіц у липні 1942 року). Інші провідники націоналістичного руху, Тарас Бульба-Боровець, Андрій Мельник, Олег Ольжич потрапили до Заксенхаузена пізніше, в 1943-1944 роках.

Степан Бандера в «Целленбау» утримувався в камері №73. За свідченням очевидців, навіть в умовах режиму концтабору він примудрявся поширювати інформацію, підтримувати побратимів, передавати харчові пайки. Саме він, за спогадами Андрія Мельника, повідомив про загибель від катувань Олега Ольжича в червні 1944-го.
Наприкінці грудня 1944 року гестапо повернуло Бандеру під домашній арешт у Берліні. Також двічі на день він мав зголошуватися у їхньому місцевому відділку. У вересні 1944 року йому запропонували стати заступником головнокомандувача Російської визвольної армії Андрія Власова, але Бандера відмовився.

На початку 1945 року Степану Бандері і членам родини передали фальшиві документи на прізвище Романишиних. 1 лютого під час авіаційних бомбардувань Берліна в атмосфері загального хаосу їм вдалося за допомогою підпілля ОУН втекли з-під нагляду до Тіролю. Згодом Бандера переїде до Відня і далі продовжить діяльність у керівництві ОУН.

Перебування в нацистських таборах примирило Бандеру та Мельника, хоча й не зняло принципових розходжень у баченні методів подальшої боротьби. Водночас воно показало, що єдиним союзником ОУН був і лишається український народ, а Радянський Союз та Німеччина були для України окупантами.