УКРАЇНСЬКІ НАЦІОНАЛЬНІ ЗБОРИ ПРОГОЛОСИЛИ У ЛЬВОВІ АКТ ПРО ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Початок Другої світової війни, на думку учасників українського визвольного руху, давав шанс реалізувати головне стратегічне завдання – здобути власну державу, відновити незалежність України. Яким чином цього досягти? У поглядах на це у вересні 1940 року Організація українських націоналістів розкололася. Прихильники Андрія Мельника розраховували на допомогу в цьому питанні Німеччини. Молоді ж радикали під проводом Степана Бандери планували збройне повстання власними силами на здобуття самостійної України, чий статус Третій Рейх мав просто визнати як факт.

29 червня 1941-го, щойно почалася німецько-радянська війна, частини Червоної армії та внутрішніх військ НКВС залишили Львів. А вже о 4.30 ранку наступного дня до міста увійшов батальйон «Нахтігаль» – північна група «Дружини українських націоналістів», створена після перемовин ОУН з Абвером, що налічувала 330 бійців на чолі з Романом Шухевичем. Ще за кілька годин у Львів увійшла похідна група ОУН бандерівців на чолі з Ярославом Стецьком. Йому Український національний комітет надав повноваження проголосити незалежність України.

О 18.00 у будинку місцевої «Просвіти» на площі Ринок розпочалися Українські національні збори, на яких були присутні понад 100 делегатів з усієї України. Від митрополита Андрія Шептицького був делегований Йосип Сліпий.

Збори проголосили відновлення Української держави: «Волею Українського Народу Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України». Також оголосили про створення тимчасового уряду – Українського державного правління, яке очолив той-таки Ярослав Стецько.

Бандерівці захопили ключові об’єкти міста та розпочали розбудову Української національно-революційної армії (УНРА). До кінця липня ОУН встановила українську владу у 187 із 200 районів Західної України, у 26 районах Правобережної України, відкрила обласні управління в Тернополі, Львові, Рівному, Дрогобичі, Станіславі (Івано-Франківську), Луцьку.

Для німецьких окупантів це виявилося несподіванкою. У плани гітлерівців існування незалежної України не входило. Вони затримали Степана Бандеру та Ярослава Стецька. Два місяці гітлерівці тиснули на українських лідерів, аби ті відкликали Акт 30 червня. Коли ж ті відмовилися, розгорнули масові арешти – за ґратами опинилися півтори тисячі оунівців.

На початку жовтня 1941 року Провід ОУН(б) постановив перейти в підпілля й взятися за відновлення організаційної мережі. Заарештованого Бандеру заступив Микола Лебедь. Націоналісти почали готуватися до майбутнього силового протистояння з Третім Рейхом.