НАУКОВИЦЯ, ЯКІЙ ВДАВАЛОСЯ ВСЕ: 130 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МАРІЇ ВЯЗЬМІТІНОЇ

Цього дня минає 130 років із дня народження видатної української науковиці, мистецтвознавиці, орієнталістки, археологині, організаторки музейної та бібліотечної справи – Марії Вязьмітіної.

Марія Вязьмітіна народилася в селі Круподеринці на Вінниччині. Її батько був клерком при маєтку графа Ігнатьєва, а після революції працював у бухгалтерії Річкового флоту.

Марія навчалася у Фундуклеївській гімназії, а згодом на історико-філологічному відділенні Київських вищих жіночих курсів. У цей період вона активно займалася культурною критикою, зокрема писала про театральне життя Києва.

На початку 1920-х років Вязьмітіна вступає на мистецтвознавче відділення Київського археологічного інституту, де її вчителями стають зірки української археології, мистецтвознавства та музейної справи – Олекса Новицький, Федір Ернст, Всеволод Зуммер, Данило Щербаківський, Сергій Гіляров.

У 1927 році науковиця продовжує навчання в аспірантурі Новицького при Музеї мистецтв ВУАН (нині Національний музей мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенків). Під впливом свого іншого викладача Всеволода Зуммера Вязьмітіна починає цікавитися сходознавством. За сім років перебування в Музеї мистецтв науковиця змогла скласти каталог і створила першу окрему експозицію мистецтва ісламу. Спільно зі своїм іншим наставником Гіляровим домоглася появи відділу мистецтва Сходу, який особисто поповнювала під час експедицій до Криму, на Кавказ та в Центральну Азію. Завдяки зусиллям Вязьмітіної колекція музею поповнилася фрагментами бухарських мозаїк XVI століття з медресе Мірі-Араб та мавзолея Абдул-хана, туркестанською керамікою, металом, різьбленим деревом та текстилем.

З початком сталінських репресій у 1930-х роках Вязьмітіна переходить працювати до бібліотеки Інституту геології та мінералогії, а згодом працює в бібліотеці Спілки архітекторів. Врятувавшись від репресій проти українських сходознавців, Вязьмітіна підтримувала друзів та колег, які потрапили в жорна сталінізму. Надсилала гроші в заслання мистецтвознавиці Ївгі Спаській, підтримувала родину репресованого археолога Федора Ернста. Під час нацистської окупації Києва Марія Вязьмітіна залишалася в місті й працювала з бібліотечними фондами Київського університету.

Після Другої світової Вязьмітіна змогла взяти участь у кількох експедиціях до Центральній Азії і врешті у 1947 році в Ташкенті захистити дисертацію та отримати ступінь кандидата історичних наук.

З 1948 і до виходу на пенсію у 1970 році Марія Вязьмітіна працювала в Інституті археології АН УРСР. Спершу вона займалася дослідженням скіфської спадщини, однак на початку 1950-х років була переведена на тему дослідження сарматської спадщини. У цій галузі Вязьмітіна багато в чому стала фундаторкою сарматології як напрямку археологічної науки.

Окрім наукової діяльності Вязьмітіна мала хобі – літературний переклад. Її переклади творчості Джека Лондона увійшли до багатотомника перекладів письменника у 1927 році.

За свого життя Марія Вязьмітіна була змушена тричі змінювати професію – зі сходознавиці та історикині мистецтв на бібліотекарку, а згодом на археологиню. Однак у кожній із сфер вона змогла не лише досягти успіху, а й залишити по собі важливий слід в українській гуманітаристиці.