Чому Одіссей убив усіх «женихів» Пенелопи?

На перший погляд відповідь очевидна: Одіссей повертається додому після двадцятирічної відсутності й карає чоловіків, які претендують на Пенелопу, живуть у його домі та розоряють його господарство. Але в гомерівському світі їхній злочин значно серйозніший за посягання на чужу дружину. Женихи руйнують самі межі, на яких тримається порядок людського співжиття.

Важливо, що формально вони є гостями. Гостинність для гомерівської культури не просто побутова ввічливість, а один із фундаментальних принципів цивілізованого життя. Чужинець приходить до дому, господар його приймає, годує і захищає, але гість, своєю чергою, визнає владу господаря і не зловживає його прихильністю. Женихи руйнують саме цю взаємність. Вони приходять як гості, але поступово починають поводитися як господарі: їдять худобу Одіссея, п’ють його вино, користуються його майном, розпоряджаються його домом і водночас домагаються Пенелопи.

Тут виникає важлива підміна ролей. Гість перестає бути гостем, але ще не стає законним господарем. Женихи існують у проміжному просторі, де старий господар нібито вже відсутній, а нового ще немає. Вони користуються вакуумом влади. Саме тому Ітака без Одіссея постає не просто як дім без чоловіка, а як світ, у якому поступово стирається межа між «моїм» і «чужим», між дозволеним і недозволеним, між претензією і правом.

Особливо важливим у цьому сенсі є задум убити Телемаха. У цей момент женихи остаточно перестають бути лише небажаними претендентами на шлюб із Пенелопою. Телемах для них не суперник у коханні, а продовження дому Одіссея, його роду і права на Ітаку. Його вбивство означало б усунення останньої перешкоди для остаточного привласнення чужого дому. Тому конфлікт уже не стосується лише Пенелопи. Це боротьба за саму структуру порядку: хто має право називатися господарем, хто встановлює межі дозволеного і чи може тривала відсутність перетворити чуже на своє.

У цьому контексті сцена з луком набуває особливого значення. Пенелопа пропонує женихам натягнути лук Одіссея і прострелити стрілою крізь дванадцять сокир. Ніхто не може цього зробити. І лише невідомий жебрак легко натягує лук. У символічному сенсі річ упізнає свого господаря раніше, ніж люди. Женихи можуть жити в домі Одіссея, їсти його їжу, пити його вино, домагатися його дружини, але вони не можуть стати ним. Вони здатні привласнити його речі, але не його місце.

Саме тому перша стріла спрямована в Антіноя. Він сидить за столом Одіссея і підносить до губ чашу, не підозрюючи, що справжній господар уже стоїть перед ним. У цьому є майже символічна точність: людина, яка роками користувалася чужим добром, гине саме в момент чергового акту споживання чужого. Влада повертається раптово. Той, кого вважали слабким жебраком, виявляється царем; той, хто був об’єктом насмішок, стає суддею.

Але саме тут виникає найскладніше питання: чому Одіссей убиває всіх? Адже женихи не однакові. Антіной і Еврімах постають як найнахабніші й найагресивніші, тоді як, наприклад, Амфіном змальований Гомером значно прихильніше. Проте Одіссей не проводить індивідуального суду. Він не з’ясовує ступінь вини кожного. Женихи гинуть як група, і саме це дозволяє побачити відмінність між гомерівським і сучасним розумінням відповідальності.

Для сучасної правової свідомості вина має бути індивідуалізованою: необхідно встановити, хто саме що зробив, якими були наміри, міра участі та відповідальності. У «Одіссеї» діє інша логіка. Женихи утворили спільноту порушення. Можливо, не кожен однаково жорстокий, але кожен сидить за тим самим столом, користується тим самим чужим майном, підтримує той самий порядок і приймає ситуацію, у якій господар дому фактично усунутий. Їхня вина полягає не тільки в окремих вчинках, а й у співучасті.

У цьому сенсі найсерйознішим їхнім злочином є навіть не те, що вони роблять, а те, що вони зробили це нормальним. Коли один чоловік краде чуже, це злочин. Коли десятки людей щодня сидять за чужим столом і поводяться так, ніби мають на це право, виникає вже цілий альтернативний порядок. Саме його і знищує Одіссей.

Продовження в коментарі