Класичні студії (Антикознавство) в Україні 🇺🇦🏛✍️🦉

Перекладаю один з трактатів “Parva Naturalia” Арістотеля і абсолютно неочікувано - дуже сильні звуки балістики…Дякую Богу, що всі живі та цілі 🙏🏻

Шикарна сучасна інтерпретація усім знайомого міфу про царя Мідаса - з дуже актуальными висновками.

Джерело: https://www.instagram.com/reel/DcrRi5yOQo-/?vrfl=MTdtaGdmbGcyc2FrMQ==

Завершив фактично наукове редагування перекладу з давньогрецької "жіночих" трагедій Евріпіда - тому з наступного тижня почну тут ділитися #евріпідові_нотатки, які були написані протягом роботи над цим проєктом. Дякую щиро за Підтримку!)

Про рецепцію Демокріта у Шекспіра

У філософській традиції образ світу як театру посідає особливе місце серед метафор, покликаних осмислити природу людського існування, мінливість буття та співвідношення видимого й дійсного. Найбільшої популярності ця ідея набула завдяки Вільяму Шекспіру, який у комедії «Як вам це сподобається» вклав в уста одного з персонажів, Жака, відоме твердження про те, що світ є театральною сценою, а люди – виконавцями відведених їм ролей.
Проте інтелектуальні витоки такого світосприйняття сягають значно давніших часів і пов’язані з античними спробами пояснити місце людини в космічному порядку.
Одне з ранніх свідчень осмислення світу крізь театральну образність традиційно пов’язують із давньогрецьким мислителем Демокрітом з Абдер. Вислів, що приписується філософу, лаконічно передає ідею швидкоплинності людського існування (DK 68 B 115):
Ὁ κόσμος σκηνή, ὁ βίος πάροδος· ἦλθες, εἶδες, ἀπῆλθες.
«Світ – сцена, а життя – [короткий] прохід; [ти] прийшов, побачив і пішов».

Для розуміння цієї метафори важливо враховувати особливості давньогрецької театральної культури. Первісне значення поняття σκηνή суттєво відрізнялося від сучасного розуміння сцени. Спочатку воно позначало тимчасову споруду, призначену для переодягання акторів і зберігання театрального приладдя. Згодом її фасад почали використовувати як елемент художнього оформлення вистави, створюючи зображення архітектурних споруд, природних ландшафтів та інших просторових об’єктів. У такий спосіб театральне середовище перетворювалося на своєрідну модель дійсності, у межах якої розгорталися події сценічного дійства.

У філософському контексті ця обставина набуває особливого значення. Театральна декорація відтворює певний образ реальності, однак не тотожна самій реальності. Вона формує простір сприйняття, створюючи для глядача видимість цілісного й упорядкованого світу. Водночас її існування залежить від умов постановки, а отже, вона може змінюватися, набувати іншого вигляду або взагалі зникати.

Саме така подвійність театрального простору дає підстави розглядати метафору світу-сцени як засіб філософського осмислення співвідношення сталого й мінливого, сутності та явища, тривалості космічних процесів і конечності людського буття. У межах цієї інтерпретації космос постає не просто сукупністю природних об’єктів, а певною впорядкованістю, на тлі якої відбувається людське життя. Натомість індивідуальне існування уподібнюється до нетривалого сценічного епізоду. Його початок і завершення визначають часові межі присутності людини у світі, тоді як загальний процес буття не припиняється зі зникненням окремого учасника. Звідси випливає важлива світоглядна ідея: людське життя становить лише одну з тимчасових форм виявлення значно масштабніших космічних процесів.
Додаткового філософського змісту театральна метафорика набуває у зв’язку з розвитком античних уявлень про зорове сприйняття та перспективу. Давньоримський теоретик архітектури Вітрувій у сьомій книзі трактату «Десять книг про архітектуру» згадує художника Агафарха, якому приписують створення праці, присвяченої принципам сценографії та передачі просторової глибини. За повідомленням Вітрувія, ці напрацювання привернули увагу Анаксагора й Демокріта, спонукавши їх до теоретичних міркувань щодо закономірностей зорового сприйняття (Vitruv. De architectura, VII, praef. 11).

Водночас театральна метафора дозволяє розкрити й онтологічні засади атомістичного вчення. З позицій Демокріта виникнення та зникнення окремих речей не означає абсолютного постання буття з небуття або його остаточного знищення. Йдеться про процеси поєднання та роз'єднання атомів, унаслідок яких утворюються різноманітні матеріальні конфігурації. Те, що у звичайному досвіді сприймається як народження чи смерть, у космологічній перспективі виявляється зміною способу організації незнищенних першоелементів.

Таким чином, філософський зміст образу світу як театру не вичерпується констатацією швидкоплинності людського життя. Ця метафора актуалізує фундаментальні проблеми співвідношення буття і становлення, видимості та істини, скінченного й відносно сталого. Її світоглядне значення полягає в усвідомленні того, що будь-яка конкретна форма існування має тимчасовий характер, тоді як закономірності матеріального світу виходять за межі індивідуального досвіду.
Відповідно, людина є не лише учасником космічного дійства, а й істотою, здатною осмислювати його природу. Однак наближення до істини передбачає визнання принципової відмінності між тим, яким світ постає у сприйнятті, і тим, яким він є за своєю сутністю. Саме ця інтелектуальна здатність – усвідомлювати минущість видимих форм через осягнення глибинних засад буття – надає театральній метафорі особливої філософської виразності.

#антична_філософія

Зважаючи на нашу реальність, трохи б уточнив всім відомий античний вислів як «Пізнай самого себе – власним розумом, а не штучним інтелектом». Адже справжнє самопізнання починається не там, де людина отримує готову відповідь на запитання «Хто я?», а там, де вона сама наважується шукати відповідь і брати за неї відповідальність.


#рефлексії_антикознавця

Цьогоріч, Нобелівську премію з літератури отримала письменниця, яка є фахівцем з класичних студій і перекладачкою - Енн Карсон
«За її сміливу та новаторську творчість, яка, перебуваючи у творчому діалозі з класичною традицією, створила нові форми сучасної літератури» 🔝 👏

#новини_класики

Мабуть, один з найшикарніших хибодруків, який нещодавно побачив, а точніше почув на одному з семінарських занять: у Анаксімандра першоначало було «апероль» 🍹 (замість «апейрону») 😄😁😂


#іронія_античності

В Університетській бібліотеці знайшли фрагмент "кишенькової" "Одіссеї", віком близько 1700 років

Дослідник Марк де Крей вивчав колекцію стародавніх рукописів Утрехтського університету, коли звернув увагу на непримітний пошкоджений клаптик пергаменту. Раніше його вважали нічим не примітним фрагментом VII століття, однак кілька характерних грецьких слів змусили вченого придивитися уважніше. Виявилося, що перед ним частина списку "Одіссеї" Гомера, датованого III–IV ст. н.е.

На пергаменті збереглися рядки з XII пісні – епізоду, в якому супутники Одіссея вбивають і з'їдають священних корів бога сонця Геліоса. Розлючений Геліос вимагає відплати, після чого Зевс знищує корабель Одіссея в бурі.

Особливо цікавим є формат знахідки. Вчені вважають, що колись фрагмент був сторінкою "кишенькової" версії "Одіссеї" розміром приблизно з сучасний Kindle. Її, ймовірно, використовував читач, який жив близько 300 року н. е. в єгипетському Фаюмському оазисі. Подібні знахідки надзвичайно рідкісні: у світі відомо лише близько 30 фрагментів "Одіссеї" III–IV століть.

Сам фрагмент десятиліттями лежав в університетській колекції серед ранньохристиянських рукописів, придбаних ще в середині XX століття. Виходить, що одна з найдавніших відомих копій "Одіссеї" весь цей час знаходилася не під землею і не в забутому храмі, а на бібліотечній полиці – просто ніхто не розумів, що саме перед ними.

Джерело
#гомерівські_нотатки

Срібна шкатулка-косметичка у вигляді мушлі з зображенням восьминога на кришці, виготовлена майстром з давньої Греції, регіон Апулія, Таранто (південна Італія), IV ст. до н.е.

Знайдена в великому срібному скарбі поблизу міста Патерно, на сході Сицилії, у 1909 році неграмотною селянкою, яка продала її контрабандистам за мізерну суму. Тому контекст і точний склад знахідки невідомі. Сама шкатулка потрапила до поля зору колекціонерів лише в 1911 році.

Вага артефакту 222,2 г. Розміри: довжина — 13,5 см, ширина — 13,2 см, товщина — 3,0 см. На нижній частині, біля петель косметички, вигравірувані грецькі жіночі імена, ймовірно, імена колишніх власниць.

Старий Берлінський музей (нім. Altes Museum), ідентифікаційний номер 30038, Німеччина

#культурологічні_нотатки

Щиро вітаю з прийдешнім професійним святом, Шановних Підписників та Підписниць, хто працює у системі освіти - хто Вчить та надихає Вчитися 🥳

Сердечно бажаю - сил і натхнення на нові творчі звершення та успіхи і всього доброго і найкращого кожній/кожному з Вас 🙏🏻🤗🤝🫶

Сьогодні свій славний ювілей святкує доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри історії стародавнього світу і середніх віків історичного факультету КНУ імені Тараса Шевченка Віктор Володимирович Ставнюк

Щиро і сердечно вітаємо Вас із визначним життєвим ювілеєм — 70-річчям від дня народження!

Протягом десятиліть Ви невтомно досліджуєте глибини античної цивілізації, відкриваючи для багатьох поколінь велич та мудрість стародавнього світу. Завдяки Вашій глибокій ерудиції, принциповості та науковому таланту в Україні сформувалася потужна вітчизняна школа історичного антикознавства. Ваші фундаментальні праці, відданість академічним традиціям та високі моральні орієнтири здобули Вам беззаперечний авторитет серед наукової спільноти.

Від усього серця бажаємо Вам, шановний ювіляре, міцного здоров’я, невичерпної життєвої енергії та миру. Нехай кожен день приносить Вам творче натхнення для нових наукових задумів і звершень! Хай Ваша мудрість і досвід і надалі служать розвитку української історичної науки, а довкола Вас завжди панують затишок, повага колег та щира вдячність учнів!

#класика_в_Україні

І до питання рецепції античності по-українськи 😁😄

(знайдено в мережі)

#іронія_античності

Майже 2,5 місяці вийшло, але все-таки «Каїрський папірус» Емпедокла (30 рядків) нарешті закінчив переклад українською 🇺🇦 …сподіваюсь, що у 2027 році в одному з вітчизняних видань ознайомитися з ним зможе вже кожен бажаючий.

Дякую за Підтримку і віру, хто надихав 🙏🏻🤗

З сьогоднішнім професійним святом, хто наближує текст до читача і читача до тексту - Міжнародним днем перекладача 🥳 щиро бажаю сил і натхнення на нові творчі звершення та успіхи у збагаченні вітчизняної гуманітаристики все новими і якісними виданнями перекладів творів античних авторів.

Коли виникла демократія?

Перечитуючи Арістотелівську "Поетику" знаходимо (переклад Бориса Тена): "Дорійці сперечаються за право називатися творцями трагедії і комедії: комедію бо винайшли мегарці — як тутешні, у яких вона виникла разом із демократією, так і сицилійські, тому що звідти походив поет Епіхарм , який жив набагато раніше Хіоніда й Магнета" (Poet.1448a30-32). Як на мене, дуже влучно...хоча, нерідко демократія стає трагедією.

#рефлексії_антикознавця

І попри все…сьогодні абсолютно неочікувано Адміну прийшов лист на пошту від одного видавництва з пропозицією написати вступ і примітки до перекладу ще одного твору Стагірита ☺️

Прошу вибачення, що не всім відповідаю на дзвінки/повідомлення в різних месенджерах - адмін, слава Богу, живий…тримаймося. Бережи Господь Вас і усіх Ваших рідних та близьких 🙏🏻

ШІ як pharmakon: чому суперечка про штучний інтелект почалася ще у Давній Греції?

Чи робить штучний інтелект нас розумнішими – чи лише створює ілюзію розуміння? Це питання здається суто сучасним, однак його логіка була сформульована ще понад дві тисячі років тому. У діалозі Платона «Федр» Сократ переказує міф про єгипетського бога Тевта, який пропонує цареві Тамусу письмо як винахід, що має зробити людей мудрішими й поліпшити їхню пам’ять. Тамус заперечує: письмо, навпаки, може породити забуття, бо люди покладатимуться не на власну пам’ять, а на зовнішні знаки. Воно дасть їм не саму мудрість, а лише її видимість – можливість багато знати «з чужих слів», не маючи справжнього розуміння (Phaedr. 274c–275b; особл. 274e–275a). Саме тут письмо назване pharmakon – засобом, що може бути і лікувальним, і небезпечним. У цій подвійності легко впізнати сучасну дискусію про генеративний ШІ.

Жак Дерріда у відомому есе «Платонова аптека» показав, що pharmakon (φάρμακον) не зводиться ані до «ліків», ані до «отрути»: його дія залежить від способу використання й контексту. Ця логіка особливо промовиста щодо ШІ. Для людини, яка вже має знання, досвід і здатність критично оцінювати аргументи, він може бути інструментом пошуку, структурування, перевірки та редагування. Але коли технологія починає замінювати читання, аналіз і самостійне формулювання думки, виникає те, про що попереджав Платон: добре оформлений текст може створювати видимість знання без внутрішнього розуміння. У матеріалі Fortune Аріс Александер і Нік Ліхтенберг пов’язують цю античну проблему із сучасними практиками автоматизації письма.

Показовий приклад – Associated Press, яке з 2014 року автоматизувало частину коротких повідомлень про корпоративні фінансові результати й завдяки цьому суттєво збільшило кількість таких матеріалів. Сенс автоматизації полягав не у витісненні журналіста, а в передачі машині рутинної роботи, щоб людське судження зосередилося на тому, що не зводиться до шаблону.

Ще одна антична метафора – deus ex machina. У грецькому театрі mēchanē була сценічним механізмом, який дозволяв «спустити» бога й раптово розв’язати конфлікт. Арістотель критикував такий прийом: розв’язка, на його думку, має випливати з внутрішньої логіки сюжету, а не із зовнішнього втручання; механізм доречний лише для подій, що лежать поза самою дією (Poet.1454a37–1454b8). Сьогодні ШІ нерідко посідає саме таке місце між думкою та її вираженням: кілька слів запиту – і «машина» пропонує готовий абзац, аргумент, структуру або висновок. Але тоді постає принципове питання: де завершується допомога інструмента і починається підміна власної інтелектуальної роботи?

Цю проблему можна побачити і через Ніцше. У «Народженні трагедії» він пов’язував творчість Евріпіда з посиленням раціоналізації трагедії та впливом сократівського принципу пояснюваності: те, що раніше переживалося як трагічна таємниця, дедалі більше мало бути обґрунтоване й зрозуміле (Ніцше, «Народження трагедії», §§ 11–12). Сучасна суперечка про ШІ повторює подібну напругу: технологія може розширювати наші можливості, але водночас спокушає передати їй сам процес осмислення.

Тому головне питання полягає не лише в тому, що вміє ШІ, а в тому, що людина готова йому делегувати. У цьому сенсі давньогрецьке pharmakon залишається напрочуд точною метафорою: технологія може бути і засобом інтелектуального посилення, і джерелом інтелектуальної залежності. Вирішальним є не сам інструмент, а практика його використання.


#філософські_нотатки #Платон #Арістотель