– Ви краще про дівчину подумайте. Якщо на власне життя начхати, їй хоч не ламайте. Убивати її мені не дуже хочеться, а от якщо мої хлопці з нею розважаться – я тільки за. Забирайте.
У мене на очі навернулися сльози. Я ледь щось тямила від жаху. Чоловік, який тримав мене, раптом опустив долоню нижче й до болю, грубо стиснув мої груди.
Я тихо схлипнула й звела погляд на Артема. Він подивився на Яна, ніби намагався передати йому якусь думку без слів – мовляв, готовий віддати те, що вони хотіли. Проте Ян ледь помітно, майже невловимо махнув головою.
Боже, вони міркували, що робити далі. Я розуміла, що в них на кону стояло щось неймовірно важливе – те, заради чого вони ризикували всім, – і не хотіла, щоб вони це втратили. Але ж господи, як мені було страшно!
– Ну а що? – цей рудий підійшов до мене впритул, а потім різко схопився за виріз футболки й потягнув униз, демонструючи груди. – Подивіться, яка соковита! Упевнений, ви обоє вже встигли з нею розважитися. Та, думаю, її на всіх вистачить.
Я знову заплющила очі й схлипнула, намагаючись не реагувати й не провокувати їх ще більше. Артем знову сіпнувся, але в цей момент у тиші кімнати пролунав крижаний голос Яна:
– Думаєте, це щось змінить? – виплюнув він. – Що ми заради якоїсь дівчини кинемо нашу справу?