🤫 «Ніхто не має знати» - Ліндсі Кемерон
Жанр: психологічний трилер
К-сть сторінок: 424
Серія: одиночна книга
Видавництво: Видавництво Старого Лева

📎[ престижна школа • проблеми багатіїв • анонімний форум • батьківські амбіції • секрети й плітки • Верхній Іст-Сайд • статус понад усе ]

Уявіть, що ваша дитина навчається в одній із тих престижних шкіл, де недостатньо просто добре вчитися. Треба готуватись до вступу в ПРАВИЛЬНИЙ університет. Дружити з ПРАВИЛЬНИМИ людьми. Ходити на ПРАВИЛЬНІ гуртки. А вам, як хорошим батькам, бажано ще мати правильну роботу, правильну квартиру і вигляд людини, в якої все життя розкладене по дизайнерських поличках.

☀️Бо що люди скажуть?☀️

А тепер вам дають анонімний форум, де нарешті можна написати все, що ви насправді думаєте про інших батьків, школу, власну сім'ю і життя загалом. Ніхто ж не дізнається, що це ви. Правда? ...ПРАВДА? 🙂

Уявили?

От приблизно так і починаються проблеми героїв «Ніхто не має знати». Ох уже ці проблеми багатіїв. 😂 Половину книги просто хочеться стукнути героїв, і записати: «ЛЮДИ. Вам було нудно? Ви просто вирішили самі створити собі проблеми з нічого?» Бо тут дорослі забезпечені люди настільки сильно переймаються статусом, репутацією і майбутнім своїх дітей, що періодично забувають одну маленьку деталь: це взагалі-то життя їхніх дітей.

І ось цю тему можна розглянути з двох боків. З одного боку, майже всі вони щиро хочуть дати дітям найкраще майбутнє. Хорошу школу, правильні знайомства, шанс вступити куди треба. А з іншого... Десь між «я просто хочу для тебе кращого» і «ти повинна досягти цього, бо інакше що про нас подумають?» починає відбуватися якась дуже цікава батьківська акробатика. 😅

І мені взагалі дуже заходять трилери зі шкільним або університетським сетингом. Тут школа наче й залишається центром усього цього павутиння, але головні зірки шоу - саме батьки. Хто з ким дружить. Хто кому заздрить. Чия дитина успішніша. У кого більше грошей. Хто що приховує.

Коротше, “Пліткарка”, але тепер дорослі теж вирішили, що їм терміново треба драма. 😂»

А ще я ОБОЖНЮЮ вставки з чатів, форумів, листувань, газетних статей і всього такого. Тому «УрбанМіф» одразу купив мою прихильність. 🤌 Ці повідомлення дуже добре розбивають основний текст і додають того прекрасного відчуття, ніби ти не читаєш трилер, а випадково отримала доступ до чужого закритого чату й тепер сидиш там у кутку з попкорном.

І взагалі книга виявилася дуже легкою. Вона буквально проковтується. Короткі інтриги, секрети, кілька героїнь, у кожної свої проблеми й свої маленькі скелети в дуже дорогих шафах. На один-два вечори - саме воно.

А от фінал... [Прости господи]😂

Для мене це було приблизно: «ОЙ, Я ВИПАДКОВО» «Шо ж тепер буде?!» «ШО Ж БУДЕ?!»
...
«А, нє. Ну норм. І так піде».

Не можу сказати, що він мене прям розніс чи змусив збирати щелепу з підлоги. Скоріше я сиділа і трохи сміялася з того, як насправді усе вийшло

Це не той трилер, після якого я піду вдивлятися в стіну й переосмислювати людську природу. Це той трилер, який я відкрила, швиденько втягнулася в чужі секрети, посиділа в першому ряду на фестивалі проблем заможних людей і через пару вечорів задоволено закрила.

Але іноді більше нічого й не треба. 🤌

Оцінка: 8/10 🤫

#відгук_на_книгу
#трилер