останнім часом почуваю страшенну втому від всього, хочеться просто втекти кудись, де зовсім немає людей, обірвати всі звʼязки і ні з ким не контактувати мінімум місяць.

🍄«тамдевін. Бора» Галини Вдовиченко дуже пасує до таких настроїв, до речі.
✏️ вид-во: ВСЛ

признаюся: завжди вважала цю авторку панянкою, яка пише для аудиторії старшого віку,
але чи то я помилялася, чи мій психологічний стан кренить вже в тому напрямку — мені сподобались обидві повісті, друга трохи більше, ніж перша.

🌄 «тамдевін» — свіжа, карпатська, з легким нальотом містики історія. вона — жінка, котра перестала чути себе в гламурно-діловому шумі столиці, він — чоловік, що обрав дискомфорт та відлюдництво заради вивчення поведінки улюблених вовків у дикій природі. їхні сюжетні лінії рухаються окремо, і приводять обох в невеличке село на кордоні. дуже цікаво було спостерігати за самим текстом, трохи стерильно-вилизаним і через це доволі незвичним через 18 років з моменту написання цієї історії, і за романтикою, яка зараз сприймається трошки крінжово, але, мабуть, дійсно вважалась прикольною в 2000х роках. з фатальності деяких моментів мені хотілось похіхікать, а от осінь в горах, описи сіл на Львівщині, містичні моменти, фольклорні оповідки і особливо вовчики дуже сподобались.

🌟🌟«Бора» ж вже неймовірно львівська повість. (знову) осінь, дощ, травмаї, старенька вілла, яка чомусь дісталась у спадок Христині Борі від її колишнього залицяльника юних літ… монотонна робота у видавництві, самотність через сепарацію сина-підлітка, роман, який пишеться як мокре горить і ніяк не зрушить з мертвої точки — вілла вривається в звичне життя Бори і дивним чином гуртує навколо себе дуже різних і дуже випадкових персонажів.
підлітка-школярка, старенький чоловік, найближча подруга і загадковий різнороб Гордій, котрий виявляється не тим, ким здається спочатку — їхні долі переплітаються одна з одною, роблячи життя яскравішим, цікавішим, приємно химернішим.
я не читала Бакмана, але здається це якраз така життєва і трошки зцілююча книжка про людей навколо та те, як вони пожвавлюють залізобетонну сіру рутину.
от тільки відкритий фінал трошки мене рознервував, тож чесно попереджаю про це.

загалом мені сподобалось, це було дуже вайбово.
хочеться якось ще поринути в двохтисячні, це на диво медитативний досвід. і швидше за все, для цього оберу теж щось із серії новітньої класики від ВСЛ, вони такі гарнезні!..

#прочитала