Артем Чех — Ми тебе не чекалиЦе був степ, помежований акацієвими смугами і поплямований вільховими ярами. І понад усе Труш бажав стати самотньою сосною посеред цього степу. Недоладною, обшарпаною вітрами й паленою сонцем сосною з нерівним рудим стовбуром карячкуватою кроною. Стати рідкісним явищем у цих краях. Стати особливістю на цих просторах. Стати самотньою сосною посеред степу.
Думала, як розказати про книгу без спойлерів і зрозуміла, що в анотації сказано все що вам потрібно знати.
Тож так, це історія про військовослужбовця, у цивільному житті художника, Івана Труша (тезко живописця-імпресіоніста минулого століття) який єдиний з усього підрозділу виживає під час жорстоких боїв на сході.
Іван приходить до тями у київському шпиталі і з новин дізнається що його вважають загиблим. Замість того щоб спростувати інформацію, герой вирішує прийняти правила гри і прожити відпустку у Києві в новому статусі.
Труш зловив себе на тому, що йому подобалося існувати в статусі загиблого, був у цьому елемент якоїсь вигадливої гри, жорстокої містифікації. І ця концентрована таємниця тримала його в емоційному збудженні, ось тільки було не до кінця зрозуміло, як довго він зможе натягувати цю тятиву, і що станеться, коли її відпустить.
Труш орендує квартиру, ходить розпеченими вулицями Подолу, п'є флетвайт з горішком, згадує свою молодість та творчий шлях, стосунки з дружиною, яка пішла до іншого й авжеж повертається думками до оборони Міста й полеглих побратимів.
Перша половина книги далась мені важко бо я намагалася знайти логічне пояснення усьому що відбувається, ставила питання, навіть трохи дратувалась. Було незрозуміло як Іван без документів орендує житло, звідки в нього банківська картка, скільки часу пройшло і як герой планує виходити з ситуації.
Десь посередині пазл склався і далі читалось не скажу легше, бо читання це не з легких, але усвідомленіше.
У тексті багато мистецтва й відсилок на митців, яких вбила росія. Ця лінія, на мою скромну думку, трохи вибивається і просідає, але що хотів сказати автор цілком зрозуміло.
Читання лишає по собі відчуття неймовірної втоми та виснаження, але так і має бути.
Найяскравішим образом для мене стала самотня сосна посеред степу якою хотів стати герой роману.
Це ще одна відсилка/паралель до художника Івана Труша, однією з центрових фігур в творчості якого була сосна.
Отут
цікава стаття Локальної історії, яку раджу почитати як додаткову літературу до книги.
⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️
#книжковийвідгук #митебенечекали
СТ 
