Фїлл О))) з RobustFellow якось вирішив підігріти мене касеткою. Отримавши, я спочатку подумав, що її зажувало. Потім виявилося, що це таке інтро.
Коротенький в’їзд — і одразу по голові важкий мудрований ріф, впевнений грув та вокал, що доноситься з глибин кімнати, що її переповнюють галюцинації. Чи вони переповнюють вже весь будинок? Можливо й не один, а увесь район, місто, країну, Всесвіт?
Хтозна-звідки взявся цей потік. Думаю, що це той самий азерчай. Правильний такий, з усіма східними тонкощами та приправами. Бере правильно, криє довго, нагрібає місяць, відпускає рік.
Стонер метал — визначення, що вигадали спеціально для цього альбому.
Pyraweed —
420. Лаконічно, просто, без зайвих думок. Все в темпі смаження ягня, коли язики полум’я вивільняють дух, що важко назвати звичайним димом чи запахом смаженої баранини. Жирний плов, з кислим виноградом.
І кислий він не тому, що кривиться обличчя, а кислий — бо кривиться простір, а тебе ще й ломакою важких ріфів добиває музика міцних кавказьких тубільців. Боляче під таку музику просто лежати. Це не той стонер для розслаблення чи дослідження. Це той стонер, коли або ти, або тебе.
Це музика для важких танців, у важких обладунках середньовічного східного містичного лицаря, що не боїться палючого сонця, відсутності води, та завжди знає секрет де і як знайти хмелю розкурити.
Дует з Баку — впевнена зброя проти снобів, що вважають, що грати вдвох — поганий задум. Особливо це підкреслює останній трек, де якнайбільше розкрився психоделічно-інструментальний талант хлопців разом з їхньою прихильністю до Бонгзілли.
Бас, слід визнати, нищівний. Уявити страшно наживо цю стіну з кабінетів, що мала б таку руйнівну силу, що тверді речовини всередині тіла перетворилися б на рідину. Жиру видають панове достатньо. Більше, ніж деякі гурти, де разом з басом є ще дві гітари. Вчіться, слимаки.
ПОТОНУТИ В КИСЛОТІ
