​​Рецензія на Octopus Kraft - Null (2020) від Максима Чухліба

... Катарсис, спустошення й очищення, порожнеча як єдинопочаток і єдинокінець, повернення до основ — "Нуль" звучить, наче саундтрек до початку часів, коли планетою ще не ходила жодна жива істота. Сирі, емоційні й надривні тваринні епізоди тут змінюються не менш сирими та тваринними хвилинами електронного спокою, створюючи ту саму вогку "октопусівську" атмосферу. Це все ще постметал із вкрапленнями прогресиву, проте саме електроніка найважливіша в "Нулі": замість звичних для жанру клішованих построкових текстур Дубровський використовує кінематографічні ембієнтні пасажі, індастріал, різноманітні шуми, випадкові наспівування і спокенворд. ...

З перших секунд альбому стає зрозуміло, що грати старі сладжеві рифи Дубровському вже не цікаво — у порівнянні з минулими релізами на "Нулі" істотно побільшало різноманітних прогресивних елементів. Вкупі з експериментальною електронікою вони інколи звучать занадто специфічно й, буває, вибиваються зі щільного й масивного "октопусівського" звучання, надто не запам’ятовуючись — у цьому контексті, оглядаючись на "Крізь тисячі лісів", можна заявити, що "Нуль" однозначно не такий лаконічний, як попередник. ...

"Нуль" більше вражає концепцією й атмосферою, ніж рифами та ґроулом. Абстрактний, туманний, розмірений — під нього хочеться розглядати чорно-білі кадри з архітектурою бруталізму, як у "Останніх і перших людях" Йоганна Йоганнссона. Юрію Дубровському знову вдалося передати власне бачення світу через музику, і ця спроба різниться від минулих — уперше звільнення від страху й болю настає через спокій і споглядання, а не агресію й руйнацію.

Повна версія тексту тут.

#neformatcomua #post_metal #ambient