Українству треба поважно задуматися над цією ситуацією та її тенденціями. А надто — українським соціалістам і демократам. Нищення української культури, тобто позбавлення українських робітничих мас природного, найлегшого засобу їхнього духовного розвитку, є замахом не тільки на їхню політичну та державну самодіяльність, а й на соціальне визволення. Це замах на ту зброю, якою вони повинні оперувати всередині своєї нації проти класів — однонаціональних із ними, але таких, що їх визискують.

І тому насамперед на обов’язку тих свідомих і організованих груп, які представляють інтереси робітничих класів, лежить завдання — виступити проти насильства, що чиниться над українською нацією.

Завдання надзвичайно важке: проти об’єднаного російського національного фронту, розпаленого ідеєю реваншу за приниження його почуття великодержавного панування, розлюченого можливістю відірвання економічно багатих країн, озброєного апаратами державної влади, — протиставити силу, здатну спинити наступ російського імперіалізму.

Зрозуміло, що такого завдання жодна із соціалістичних течій сама на себе взяти не може. Супроти єдиного фронту російського націоналізму повинен постати єдиний фронт української трудової демократії, тобто майже всієї української нації.

— Володимир Винниченко, «Єдиний революційно-демократичний національний фронт»

Найбільш конкретна суперечність з якою має справу український соціалістичний рух більше ніж за 100 років так і не змінилася. Це суперечність між українським національним визволенням та російським імперіалізмом.

Українські соціалісти, як найстаріша і невідʼємна частина українського визвольного руху, мають безсумнівно постійно протистояти будь якому імперіалізму.

В боротьбі проти російського імперіалізму ми єдині і з лібералами, і з націоналістами. В боротьбі проти західного імперіалізму ми єдині з найбільш революційною частиною українського націоналізму і протистоїмо лицемірству лібералів. В боротьбі проти нашої власної буржуазії — на нашому боці лише мільйони українського трудового люду.

🌟РевДем