Ізраїльська буржуазія розв’язала повномасштабну імперіалістичну війну проти Ірану, про що свідчать події останньої доби. У ніч на 13 червня Ізраїль завдав масованого удару по території Ірану, випустивши близько 500 ракет і уразивши щонайменше 100 об’єктів, включно з ядерними та військовими об’єктами, базами КВІР, а також будинками іранських учених і офіцерів. До цього були ліквідовані кілька високопоставлених іранських військових, що свідчить про довготривалу й ретельно сплановану операцію. Важливу роль відіграли диверсійні групи, заздалегідь розміщені в Ірані, а також мобільні ударні системи, замасковані під цивільний транспорт. Таким чином Ізраїль продемонстрував високий рівень підготовки й рішучість вести не обмежену акцію залякування, а саме кампанію зі стратегічного розгрому Ірану.

Прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньяху відкрито заявив, що мета операції полягає в тому, щоб підірвати режим аятол, дискредитувати його в очах власного населення й «раз і назавжди» вирішити іранське питання. Це підтверджує, що ми маємо справу не з оборонною реакцією, а з наступальною війною, продиктованою інтересами ізраїльського капіталу та його союзників, передусім США. Більше того, в цій війні Ізраїль активно використовує військові ресурси, які раніше були призначені для підтримки інших регіонів — наприклад, понад 20 тисяч ракет, спочатку обіцяних Україні, були перекинуті до Ізраїлю, що також вказує на пріоритетність цієї кампанії для американського імперіалізму.

Відповідь Ірану виявилася не менш показовою: після неефективного запуску десятків безпілотників, які були перехоплені ізраїльською ППО, іранська армія, за її словами, випустила до 300 балістичних ракет, частина з яких уразила цілі в Тель-Авіві, Єрусалимі та інших містах. Попри деякі успіхи в прориві ізраїльської системи протиповітряної оборони, завдана шкода все ще не співмірна з тією, яку зазнав Іран унаслідок першого удару. Втім, сам факт того, що ракети досягли центру Тель-Авіва й будівлі ізраїльського Міністерства оборони, став ударом по іміджу "непереможності" ізраїльського ВПК.

Але з марксистської точки зору важливо підкреслити головне: перед нами війна імперіалістичного характеру, яка не має нічого спільного з інтересами трудящих ані в Ірані, ані в Ізраїлі. Ізраїльська буржуазія, прагнучи зберегти гегемонію в регіоні й догодити американському імперіалізму, втягує власний народ у криваву авантюру. Іранська теократична буржуазія, своєю чергою, відповідає не задля захисту трудящих, а задля збереження власної влади та впливу в регіоні. Це протистояння двох капіталістичних держав, кожна з яких використовує патріотичну риторику й релігійну демагогію для прикриття своїх класових інтересів і придушення протесту всередині країни.

Трудящі Ізраїлю та Ірану — євреї, перси, араби, курди та інші — не зацікавлені ані в Ізраїлі від Нілу до Євфрату, ані в «помсті за шахідів», ані в захопленні ядерних об’єктів. Вони зацікавлені у мирі, справедливості та звільненні від влади експлуататорів — чи то сіоністських капіталістів, чи то іранських мулл. Ця війна — не їхня війна. Вона лише посилює репресії, мілітаризацію й націоналістичну істерію по обидва боки фронту.

Завдання ленінців — викривати природу цієї війни, виступати проти участі в ній своїх країн, саботувати мілітаристську пропаганду й підтримувати інтернаціональну солідарність трудящих. Справжня альтернатива цій війні — не «перемога Ізраїлю» чи «відплата Ірану», а революційний рух трудящих усього світу, здатний покласти край владі капіталу та його війнам.