Криза навкого НАБУ та САП

Ситуація навколо Національного антикорупційного бюро (НАБУ) та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) в Україні, що розгорнулася наприкінці липня 2025 року, яскраво ілюструє загострення класових суперечностей та залежність державної машини від різних імперіалістичних центрів. Відмова Володимира Зеленського скасувати зміни, що підривають незалежність НАБУ та САП, наштовхується на жорстку опозицію Заходу. Європейський Союз та Міжнародний валютний фонд в односторонньому порядку заморозили фінансову допомогу Києву, вимагаючи відновлення незалежності антикорупційних інститутів. Це не просто питання боротьби з корупцією, а зіткнення інтересів різних фракцій української буржуазії: тих, хто орієнтований на зовнішню фінансову підтримку та дотримання західних стандартів, і тих, хто прагне зберегти контроль над державними ресурсами для особистого збагачення.

Примітно, що Єврокомісія прямо заявила про відсутність "російського сліду" у проблемах НАБУ та САП, підкреслюючи, що це внутрішня криза, пов'язана з діями української влади. Скасування засідання парламентського комітету з питань антикорупційної політики через відсутність кворуму, необхідного для розгляду законопроєкту про незалежність НАБУ та САП, демонструє саботаж з боку певних фракцій у Раді. Паралельно з цим, інформація про будівництво елітних палаців у Козині та зловживання високопосадовців, таких як Чернишов, Єрмак та Міндіч, які стають предметом розслідувань НАБУ, лише підтверджує цинізм та глибинну корумпованість правлячого шару. "Держава — це машина для підтримки панування одного класу над іншим," – як влучно зауважив Володимир Ленін ще на початку минулого століття. В даному випадку ми бачимо, як апарат держави використовується для захисту інтересів олігархічних груп та їх наближених, а не для служіння всьому народу.

Позиція Заходу, яка на перший погляд здається принциповою боротьбою з корупцією, також має своє економічне та політичне підґрунтя. Фінансові вливання МВФ та ЄС – це не благодійність, а інструменти контролю та забезпечення передбачуваності вкладення капіталу в українську економіку. Вони вимагають створення "прозорих" правил гри, вигідних міжнародному імперіалізму, що суперечить інтересам місцевої компрадорської еліти, звиклої до неконтрольованого доступу до державних активів. Водночас, заяви міністра оборони та відомого корупціонера Шмигаля про "добровільну мобілізацію" на тлі численних свідчень насильницьких методів роботи карателів з ТЦК та зростання кількості випадків самовільного залишення частини яскраво демонструють відрив правлячого класу від реальності та наростаюче невдоволення широких мас трудящих від дій буржуазної держави. Це поглиблює класові суперечності і не залишає робітникам нічого, окрім як боротися за свої права.