​​Ветеранські вакансії - це нормально. Але нам не потрібна окрема планета.

Останніми роками бізнес усе більше говорить про працевлаштування ветеранів. З'являються спеціальні вакансії, програми адаптації, навчання та різноманітні ветеранські ініціативи. І це добре.

Але, з мого досвіду, роботодавці часто впадають у дві крайнощі:
📍Перша - «це ветеран, тому його треба взяти на роботу».
📍Друга - «ветерани такі ж, як усі, тому взагалі не потрібно нічого змінювати».

А правда, як завжди, десь посередині.

Я не вважаю, що ветерану потрібно давати роботу просто за статус. Якщо компанія шукає Senior Cybersecurity Specialist, то кандидат має відповідати вимогам цієї позиції. Але якщо є два приблизно рівні кандидати, я вважаю, що перевагу варто віддати ветерану. Не тому, що він кращий просто тому, що ветеран. А тому, що для людини, яка повертається з війни, така можливість може бути важливою частиною повернення до цивільного життя.

Водночас якщо людину взяти на роботу лише за принципом "бо ветеран", вона може не впоратися. Команда це побачить, керівник розчарується - і в результаті ми отримаємо ще один стереотип про те, що ветерани нібито не можуть нормально працювати. Але з іншого боку, однакові професійні вимоги не означають однакові умови для їх виконання.

Комусь після поранення може бути потрібне адаптоване робоче місце. Комусь - гнучкий графік. Комусь потрібен час, щоб повернутися до нормального робочого ритму після тривалої перерви. А комусь не потрібно нічого. І це теж нормально.

Адаптація - це не "зробити ветерану легше". Це прибрати бар'єри, які заважають людині нормально виконувати свою роботу.Те саме з комунікацією.

Не потрібно ходити навколо ветерана навшпиньки, боячись сказати щось не те. Не потрібно постійно нагадувати йому, що він ветеран. Але й робити вигляд, що військовий досвід взагалі ніяк не впливає на людину, теж не варто. Нормальна комунікація може бути дуже простою. Просто запитайте самого ветерана, що йому потрібно і як йому буде зручно працювати.

Ще одна важлива річ - компетенції, які людина отримала під час служби.
Військовий досвід не робить автоматично людину хорошим CEO, менеджером чи програмістом.

Але служба могла дати навички, які цілком можуть бути корисними в цивільній професії: робота в умовах стресу, прийняття рішень при неповній інформації, відповідальність, командна робота, лідерство, планування, управління ризиками, дисципліна. І завдання роботодавця - побачити ці компетенції та зрозуміти, як їх можна застосувати в роботі.

Тому компаніям потрібно навчитися не просто писати у вакансіях «готові працевлаштовувати ветеранів», а реально створювати умови, в яких людина може нормально працювати. При цьому ветеран не повинен отримувати індульгенцію від професійних вимог.

Потрібні чесні правила гри.
📍Відповідні компетенції - проходиш відбір.
📍Два рівні кандидати - треба віддати перевагу ветерану.
📍Потрібна адаптація - компанія має бути готова її забезпечити.
📍Не підходиш на посаду - ветеранський статус не повинен автоматично робити тебе найкращим кандидатом.

Мені здається, саме так і має працювати нормальна ветеранська політика. Бо її мета не в тому, щоб створити для ветеранів окрему планету. А в тому, щоб зробити так, щоб ця окрема планета нам взагалі не була потрібна. 🫡