Тиша без відволікань, вільний час без справ, момент, коли нічого не потрібно робити, здаються простим і навіть бажаним станом?

Але уявіть, для багатьох саме ця тиша викликає неспокій і майже автоматичне бажання чимось себе зайняти, увімкнути телефон, знайти справу, аби тільки не залишатися наодинці з власними думками.

Часто це відбувається тому, що в тиші стають чутнішими почуття і думки, які в повсякденній метушні легко заглушити.

Якщо всередині накопичилися непрожитий смуток, тривога чи невирішені питання, момент спокою перестає бути відпочинком і перетворюється на зустріч із тим, від чого людина зазвичай втікає в справи, у спілкування, у постійну зайнятість.

Психіка в такому разі не уникає тиші як такої. Вона уникає того, що ця тиша може оголити. Постійна активність стає зручним способом відкладати зустріч із власним внутрішнім станом, навіть якщо сама людина не усвідомлює цього як втечу, а сприймає просто як звичну потребу бути завжди чимось зайнятою.

Здатність спокійно перебувати наодинці з собою розвивається поступово, і часто починається не з тривалої тиші, а з коротких моментів, коли можна дозволити собі просто побути, без негайної потреби це заповнити.