Здавалося б, приємні слова мають просто радувати, але у відповідь часто з’являється незручність, бажання швидко применшити сказане або одразу перевести розмову на щось інше, ніби комплімент це щось, від чого треба поспішно відмахнутися.

Психічно це часто пов’язано з тим, що визнання вимагає дозволити собі бути побаченою, а це набагато вразливіший стан, ніж здається.

Критику легше витримати, бо вона підтверджує звичну внутрішню позицію, з якою людина вже давно живе, щось на кшталт «я так і знала, що недостатньо хороша».

Комплімент, навпаки, порушує цю звичну картину і вимагає на мить повірити, що про тебе можуть думати добре щиро, без прихованого підступу чи очікування чогось натомість.

Якщо в ранньому досвіді увага чи похвала були рідкісними, умовними або пов’язувалися з подальшими вимогами, психіка вчиться сприймати визнання насторожено, ніби за приємними словами обов’язково має щось ховатися. Тоді простіше применшити сказане, перевести все на жарт або одразу заперечити, аніж дозволити собі просто прийняти щирі слова без опору.

Вчитися приймати компліменти це не про ввічливість чи гарні манери, а про поступову готовність вірити, що тебе справді можуть бачити доброзичливо, і що це не потребує негайного заперечення чи виправдання.