Іноді навіть просте запитання викликає внутрішню паніку, ніби потрібно відповісти швидко, впевнено і обов’язково правильно, а будь-яке вагання сприймається як провал.

Це відчуття часто пов’язане з тим, що людина живе не зі своїх реальних бажань і думок, а з внутрішнього образу того, якою вона має бути: ідеальною, обізнаною, такою, що ніколи не помиляється.

Коли в дитинстві не було простору вголос сумніватися чи чогось не знати, доросла людина починає сприймати невизначеність як загрозу власній цінності.

Сказати «не знаю» це не слабкість, а чесність.
Небезпечно не помилитися, небезпечно все життя грати роль тієї, хто нібито завжди має готову відповідь.