Є люди, які можуть годинами слухати чужий біль і жодного разу не подумати, що він «недостатньо серйозний», стикалися з такими?

Але коли справа доходить до них самих, правила раптом змінюються.

«Комусь зараз значно важче», «У людей бувають справжні проблеми», «Через таке не варто скаржитися»…

Так людина поступово привчає себе мовчати, і не тому, що їй не боляче, а тому, що власний біль постійно проходить внутрішню перевірку, яку майже неможливо пройти.

Мені здається, у цей момент ми непомітно плутаємо дві різні речі. Те, що у світі завжди знайдеться хтось, кому важче, зовсім не означає, що наші переживання перестають існувати. Ми не можемо виключити свій біль, тільки через те, що комусь гірше.

Адже ми не порівнюємо радість, щоб вирішити, хто має більше права бути щасливим.

Чомусь нікому не спаде на думку сказати: «Не радій, бо в когось сьогодні сталося щось ще прекрасніше».
Але з болем ми дуже часто поводимося саме так, чому?

Можливо, причина не в тому, що наші труднощі замалі, а тому, що ми занадто довго звикали думати, що право на підтримку потрібно заслужити.

Буде супер, якщо ми зможемо зробити для себе це - перестати сперечатися з власними почуттями.
Бо вони не проходять конкурс на серйозність, вони лише показують, що зараз вам непросто.
І цього вже достатньо, щоб не залишатися з ними наодинці.