Повідомлення залишається без відповіді всього кілька годин, а всередині вже починає народжуватися ціла історія, знайоме таке вам?

І зʼявляться думки: можливо, я сказала щось не те, можливо, людина втратила інтерес, можливо, їй більше не хочеться зі мною спілкуватися.

Так пауза в листуванні непомітно перестає бути просто паузою, вона заповнюється припущеннями, у яких майже завжди знаходиться місце для тривоги, але дуже рідко - для простішого пояснення, що людина може бути зайнята, втомлена або просто ще не мати можливості відповісти.

Найважче в такі моменти не відсутність повідомлення, а відчуття невизначеності.
Коли немає відповіді, уява легко починає говорити замість іншої людини, і майже завжди її голос звучить набагато суворіше, ніж реальність.

Поступово це перетворюється на звичку шукати підтвердження того, що близькість ось-ось закінчиться, і тоді кожна затримка здається доказом того, чого насправді ще не сталося.

Можливо варто помітити, як швидко ми починаємо вірити власним страхам, коли нам бракує інформації.
Бо між «мені не відповіли» і «я більше не важлива» лежить цілий простір, який тривога часто заповнює без нашого дозволу.