Навіть коли життя загалом подобається, іноді можна сумувати за тим, чого ніколи не було. Чи ловили себе колись на таких думках?

За професією, яку так і не обрали. За містом, у яке не переїхали.
За стосунками, які не склалися.
За рішеннями, на які колись не наважилися або для яких тоді просто не було можливості.

Такі думки нерідко викликають провину, бо людина дивиться на своє теперішнє життя і думає: «У мене ж усе добре, чому я взагалі про це сумую?»
Але ж вдячність за те, що є, не скасовує переживань про те, що залишилося нереалізованим.

Кожен вибір відкриває один шлях і водночас закриває безліч інших. Зазвичай ми не помічаємо цього, поки не озирнемося назад і не побачимо всі ті можливі життя, які колись уявляли для себе.

У таких роздумах не завжди йдеться про бажання все змінити, а може йти мова про зустріч із власними мріями, втратами та частинами себе, які з різних причин не отримали продовження…

Можливо, зрілість полягає не лише в тому, щоб прийняти свій вибір, а й у тому, щоб дозволити собі іноді сумувати за тим, від чого довелося відмовитися.
Адже цінність прожитого життя визначається не відсутністю втрат, а здатністю визнавати їх без необхідності знецінювати те хороше, що є сьогодні…