Бувають такі моменти, коли мовчання іншої людини починає відчуватися сильніше, ніж воно є насправді.

Вона не написала першою, не запитала, як ти, не запропонувала зустрітися, і всередині може з’явитися знайоме відчуття: «Можливо, про мене згадують тільки тоді, коли я потрібна».

Тоді увага до себе починає залежати від зовнішніх сигналів і людина помічає, коли до неї звертаються, але не завжди помічає інші прояви близькості: присутність, теплі слова, спільні моменти, просте бажання бути поруч.

Особливо боляче це переживається там, де колись було мало досвіду відчувати себе важливою просто так. Ніби для того, щоб залишатися в чиємусь житті, потрібно мати роль: підтримати, допомогти, бути зручною або потрібною у конкретний момент.

Через це може виникати самотність навіть у стосунках, де є близькість. Бо всередині залишається очікування: «Якщо я перестану бути потрібною, чи залишиться між нами щось?»

Поступово важливо вчитися помічати не лише моменти, коли нас обирають через потребу, а й моменти, коли нас обирають просто через бажання бути поруч. Саме там з’являється інше відчуття близькості, у якому не потрібно постійно підтверджувати своє місце.