Багато людей звикають бути потрібними раніше, ніж вчаться відчувати себе цінними.

Вони підтримують, допомагають, вислуховують, беруть на себе відповідальність і завжди знаходять сили для інших. І поступово турбота стає не лише проявом любові, а й способом утримувати близькість.

Тоді з’являється складне внутрішнє питання, яке рідко звучить вголос: «А якщо я перестану бути корисною, мене все ще будуть любити?»

Через це буває важко відмовляти, просити про допомогу або просто побути в ролі людини, яка сама потребує підтримки. Усередині ніби виникає тривога, що без постійної віддачі можна втратити своє місце в житті інших.

Проблема в тому, що стосунки, побудовані лише навколо корисності, рано чи пізно починають виснажувати. Людина вкладає все більше сил, але так і не отримує відповіді на головне питання: чи люблять її саму, а не те, що вона робить для інших.

Можливо треба почати вчитися помічати моменти, де турбота про інших стає способом заслужити близькість?

Іноді дуже цінним досвідом стає можливість залишитися поруч з людьми навіть тоді, коли ви нічого для них не вирішуєте, не рятуєте і не берете на себе більше, ніж можете витримати...