Роздратування на близьку людину нерідко лякає сильніше, ніж сама причина, через яку воно виникло.

Ми набагато легше приймаємо власну ніжність, турботу або вдячність до тих, кого любимо. А от злість часто переживається як щось небезпечне. Ніби якщо вона з’явилася, то з любов’ю щось не так…

Через це багато людей намагаються не помічати своє роздратування, швидко пояснюють його втомою, поганим настроєм або одразу починають звинувачувати себе.

Усередині виникає провина: «Як я можу таке відчувати до людини, яка мені дорога?»

Але близькі стосунки ніколи не складаються лише з теплих почуттів. Саме ті люди, які для нас важливі, можуть зачіпати найболючіші місця, не виправдовувати очікувань, розчаровувати або викликати образу. І це ніяк не робить любов менш справжньою.

Проблеми зазвичай починаються не там, де з’являється злість, а там, де для неї зовсім не залишається місця. Тоді вона накопичується, стає хронічним напруженням або непомітно просочується в стосунки через холодність, дистанцію чи пасивну образу.

Корисно все ж таки не поспішати боротися зі своїм роздратуванням і не сприймати його як доказ поганих почуттів. Іноді варто запитати себе не «чому я злюся?», а «про що ця злість намагається мені повідомити?».

Дуже часто за нею стоїть щось важливе, що давно потребує уваги і слів…