🕯️День памʼяті жертв Бабиного Яру

29 вересня 1941 року тисячі українських євреїв, яким сказали йти до Бабиного Яру, не знали, що наказ німецької окупаційної влади стане для них останнім.

За два дні, 29 та 30 вересня, наzисти розстріляли тут близько 30 тисяч людей. У наступні два роки урочище перетворилося на місце масового винищення: тут убивали євреїв, ромів, українців, військовополонених, пацієнтів психіатричної лікарні та інших людей. Загальна кількість загиблих у Бабиному Яру, за різними оцінками, сягає близько 100 тисяч.

Та історія цього місця має ще один вимір. Після повернення радянської влади трагедія не отримала повноцінного голосу, адже м@сковська пропаганда створила власну систему пам’яті, у якій національні та релігійні особливості жертв відсувалися на другий план.

Це була характерна риса радянської машини брехні: спочатку контролювати людей, потім інформацію про них, а відтак і саму пам’ять. Імперські комуністи залишили після себе політичну культуру, у якій держава ставила себе вище за людину, а право вирішувати, що є правдою, привласнювала кремлівська смертоносна машина. Українську історію переписували, голоси незручних свідків приглушували, злочини замовчували або ховали за зручними формулюваннями.

Імперія змінила назву, але механізми насильства, придушення та нав’язування власної версії минулого отримали нову оболонку. Сьогодні цю спадщину продовжує сучасна москва: росіянці прийшли в Україну зі зброєю, окупацією та власною перекрученою версією нашої історії, знову намагаючись вирішувати за українців, ким їм бути, якою мовою говорити, яку історію пам’ятати та кому належить українська земля.

1 березня 2022 року російська ракета вдарила по району Бабиного Яру. Загинули люди, серед них дитина. Удар стався неподалік місця, де у 1941–1943 роках наzистські окупанти здійснювали масові вбивства. У цьому є страшний історичний парадокс: місце, яке стало одним із символів пам’яті про масове винищення людей, знову опинилося під ударом держави, яка веде війну проти України та використовує історію як інструмент виправдання власної агресії.

Бабин Яр нагадує, що злочини починаються не з пострілу. Їм передують слова, коли певну націю оголошують меншовартісною. А також пропаганда, що стирає особистість, держава, яка привчає суспільство до безкарності, переписування минулого та переконання, що чужі життя можна принести в жертву заради примарної «великої державної мети».

Саме тому пам’ять цих подій має таке значення. Серед убитих у Бабиному Яру були чиїсь батьки, діти, дружини, чоловіки, друзі та сусіди, а поруч із ними десятки тисяч інших людей, яких убили упродовж наступних років.

Сьогодні Україна захищає не тільки свою територію. Вона захищає право мати власну історію, пам’ятати полеглих, говорити правду про злочини та не дозволяти черговій імперії вирішувати, що українці мають пам’ятати, а що повинні забути.

Бабин Яр мовчить уже 85 років. Але його історія говорить досі і вчить нас бути свідомими, мотивованими громадянами на рідній землі, бути гідними того непростого шляху визвольної боротьби.