#НАрх_штудії

Книга Роззака "Культ інформації" виявилась приблизно такою ж, як і його "Витоки контркультури", - гарно й замислувато написаним трактатом зі слушними ідеями... які весь час залишають по собі прісний післясмак і відчуття того, що "чогось не вистачило".

Він досліджує витоки "культу інформації", характерного для кінця ХХ століття, в емпіризмі Бекона й утилітаризмі Бентама, але робить це далеко не так ґрунтовно й вражаюче, як Мішель Фуко у "Словах та речах".

Він називає свою працю "неолуддитською" - і зберігає помірний технооптимізм, відстоюючи те, що "загалом" техніка сама по собі нейтральна (а вона такою аж ніяк не є, і це буквально слідує з власних міркувань Роззака про сконструйовані master ideas, які містяться за кожним "фактом" та річчю).

Він замахується в саме серце парадигми Модерну - і лише злегка критикує капіталізм (централізованій державі дістається більше, дякуємо й на цьому).

Тим не менше, у праці Роззака, ясна річ, є чимало моментів, які слід взяти до уваги. Наприклад, у недавніх постах я хвалив Петра Чорноморця, але Роззак змусив дуже критично осмислити фразу, яку весь час повторює цей поза сумнівом розумний чоловік: "дитина відпроцесовує інформацію", "діти процесують цей досвід/травму". Слово processing я засвоїв відносно недавно на курсах з аналітики даних і чітко знаю, що під ним розуміється технічна алгоритмічна процедура, за якою комп'ютер обробляє дані.

Роззак буквально волає: людська свідомість не "відпроцесовує інформацію". Людина мислить, роздумує, уявляє; дитина - проживає досвід, але точно не займається processing data. Коли Сократ під час неквапливої бесіди за вином спонукає іншу людину зробити певний висновок, він не генерує ідею чи тим паче інформацію, він займається маєвтикою, він приймає пологи ідеї, якою людина вже була вагітна. Коли Крішна підбадьорює Арджуну на бойовищі, він не програмує його, а представляє йому певні понадчуттєві істини, які доступні для емпіричного осягнення в рамках індійської культури й способу життя [це вже мій власний приклад].

На межі 1980-1990-х Роззак дуже влучно "розшифровує" АІ - Alien Intelligence. І мова, звісно, не про іншопланетян, а про чужий людині спосіб розумування.

Є щось безумовно зловісне в тому, коли наші сучасники уподібнюють людське мислення комп'ютерним алгоритмам (не в останню роль у цьому грає нейроредукціонізм, що зводить психіку й усе духовне життя до біохімічних процесів у мозку), наші почуття - невеликому набору емодзі. Але й пам'ять комп'ютера від початку хибно названа пам'яттю: що спільного має зберігання інформації у двійковому коді для подальшого точного відтворення - із неминуче творчим і кострубатим пам'ятанням і пригадуванням?

Дякую друзям, що запропонували й допомогли разом осмислити цю книгу - вона точно не буде зайвою в переліку літератури про те, як бути вільним і звільняти інших у час, коли машинам всупереч прогнозам "хвутуролохів" делегується не стільки "марудна й нудна" робота, а у значно більшій мірі - творчість і мислення, що мали б бути провідними ознаками людини.