народилася в сім'ї сторожа уманської синагоги. вона була з традиційної єврейської родини, в якій її навчили старовинних єврейських пісень і забороняли їсти свинину. а потім - прокляли, бо в 13-15 років, закохавшись у Леоніда Джордані - італійця та приборкувача тигрів у мандрівному цирку, вона втекла з ним і протягом року гастролювала невеликими містами та містечками, а її коронним номером було вкладання голови до тигрячої пащі - на згадку про ті часи в Раїси залишився шрам на нозі, який вона перетворила на свою родзинку. вже за рік циркова романтика набридла Раїсі, і вона знову втекла.
згодом у неї почався роман із письменником Онопрієм Турганом. він став її першим чоловіком і у їхньому шлюбі народилася донька Олена - судячи з присвячених їй поетичних рядків, для родини Троянкер це стало останньою краплею:
мене тато прогнав і прокляв,сім'я переїхала до Харкова, де Раїса вчилася в Харківському ІНО. у 1928 році у видавництві «Плужанин» вийшла перша збірка віршів Троянкер «Повінь».
бо у мене дитина од «гоя».
він казав, щоб упала земля
попід нами, Оленко, з тобою.
мама плаче: «у неї Оленка,
не Дебора, не Лія й не Хана».
ах я знаю, для мами сивенької
це велика, велика драма.
належала до групи Валер'яна Поліщука «Авангард», друкувалася у виданнях групи, а також у журналах «Гарт», «Селянка України», «Шквал».
1930 року Троянкер одружилася з російським поетом Ільєю Садоф'євим, тоді ж вийшла її друга збірка віршів «Горизонт». наступного 1931 року з чоловіком виїхала до Ленінграда.
вона була чи не єдиною поеткою в чоловічому колі харківських митців. Раїса Троянкер - справжня femme fatale, яка не цуралася любовних пригод: подейкували, що майже кожен харківський письменник мав із нею стосунки. сама жінка, що пристрасно підписувалася «Рай-я», не приховувала чуттєвості, а в листі до Івана Дніпровського зізнавалася, що лікується від німфоманії «за Фрейдом».
«Рая була і своєрідним феноменом поміж жінок, бо, не зважаючи на свій малий вік, вік навіть громадського неповноліття, вона була дівчиною неабиякої ерудиції: вона добре знала літературу, справді любила її, справді мала смак, розрізнила хороше й погане, читала надзвичайно багато (...) і, дякуючи своїй начитаності, зовсім непогано розбиралась в усіх питаннях суміжних з літературою мистецтв, ба й в питаннях різних наук. особливо полюбляла вона історію і географію» - писав Смолич.ходили чутки про роман Раїси з Володимиром Сосюрою, з яким вони писали одне одному романтичні вірші.
«найкращим віршем Раї був поетичний нюанс, що відтворював почуття втрати дівчиною невинності. в журналі, який я редагував, я не друкував віршів Раї - це була порнографія. але збіркам її віршів назви придумував я. і Рая носила фіалкову сукню, де треба і де не треба вживала в своїх віршах слово «фіалковий» і свої листи до мене закінчувала: «з фіолетовим привітом! Рай-я» - Юрій Смолич.
трава прив’ялена і заніміла осінь…
сьогодні сталось. що це? я жива?..
в траві заплутались, розвіялися коси,
в гарячці тіло й голова.
зім’ята сукня. на обличчі - мука.
червоні плями в лентах комбіне…
і пада вечір у безодню круком,
і кличе вечір впасти і мене.
на серці якось важко і тривожно.
і ти, ніяковий, не можеш приласкать…
і те, що сталось, повернуть не можна.
і серце холодом стиска…
ти так молив - сьогодні стань моєю.
і сталось. о закон буття!
ми у траві забули томик Гейне, -
його листки од вітру шелестять.
і якось чудно. хоч усю вже бачив -
соромлюсь при тобі панчоху підв’язать.
ітак іду. і ми чужі неначе,
і в мене мимохіть жемчужиться сльоза.
о, не вернуть! не стать такою, як учора,
нічим не змить із уст палючих плям!
а день такий звичайний і бадьорий, така спокійна стомлена земля…
1942 року з'явилася її остання збірка «Суровая лирика», вона була написана російською мовою і містила типові пропагандистські пасажі про «бессмертного Ленина» і «любимый голос Сталина». у цих віршах вже не було нічого від колишньої Раїси.
померла від раку в Мурманську, похована на місцевому цвинтарі, могила втрачена.