Змінна стрілоподібність крила. Що воно таке і навіщо потрібно⬇️

Почнемо з невеличкого екскурсу в історію:
Крило змінної стрілоподібності вперше серійно застосували на американських тактичних бомбардувальниках F-111 Aardvark (перший політ у 1964 році). Орієнтовно через 3 роки пішла відповідь від СРСР — Су-17, а вже пізніше з'явився й МіГ-23. Слідом за ними з'явилися й інші літаки зі схожою системою, як от Су-24, що працює й у сучасних реаліях.😎

Тепер до головного: як же це працює?🤔
Справа у шарнірах (поворотних вузлах). Крило в таких літаках не монолітне, воно ділиться на дві частини: нерухомий центроплан (основа всередині фюзеляжу) та консолі, які рухаються — це і є наші рухомі крила. ✈️

Керується все це або вручну, або за допомогою автоматики. За весь процес відповідає складна інженерна система, від якої щоправда відмовляються, через надмірну важкість експлуатації.😐

Крила літака з поступовим збільшенням швидкості починають складатися, притискаючись до задньої частини фюзеляжу. Відбувається це плавно. Процес триває від першого етапу на швидкості 500 км/год і аж до третього етапу — під час подолання надзвукової швидкості, тобто від 1 Маху (близько 1225 км/год біля землі)⚡️

Загальна ідея такого інженерного рішення полягала в оптимізації профіля крила, для всіх режимів польоту.
На малих швидкостях пряме крило створює багато підйомної сили, що важливо для зльоту і посадки. А зі збільшенням швидкості, збільшується і стрілоподібность, що допомагає зменшити аеродинамічний опір на високих швидкостях.👍

Найвідоміші приклади літаків зі змінною стрілоподібністю:
Радянські: МіГ-23, МіГ-27, Су-22, Су-24, Ту-160 тощо.
Американські: B-1 Lancer, F-111 Aardvark, F-14 Tomcat.

Як ви вважаєте, наскільки така технологія актуальна зараз?

© napalm1k5_7