Пояснення:
З галицько-подільського наріччя праслов’янської мови на долах виникли надсянський та наддністрянський говір.
Носії цих долівських говорів почали проникати в гори й до кінця XIII століття сформували основу лемківського (з надсянського) та бойківського (з наддністрянського) говорів.
Під потужним польським і словацьким впливом, а також під деяким впливом бойківського говору, лемківський говір формується остаточно.
Злиття історичних генетично незалежних говорів галицько-подільського наріччя і київсько-поліського наріччя праслов’янської мови згодом призводить до виникнення сучасного південно-східного наріччя, що й лягло в основу літературної української мови. Умовно, галицько-подільське наріччя - “батько”, а київсько-поліське наріччя - “мати” української мови.

З пункту №4 випливає сенсаційне твердження. Без сумніву, лемківський діялект належить з сучасною українською мовою до однієї мовної родини… але лише за “батьком”! Тобто, значно правильніше і доцільніше буде казати, що лемківський говір - це рідний “брат” сучасної української мови, а не її нащадок чи, борони Боже (як це дехто полюбляє говорити), якась “зіпсована українська мова”. З мовного погляду, родинні зв’язки сьогоднішньої української мови та лемківського говору аналогічні до зв’язків сьогоднішніх української та білоруської мов. Різнить їх лишень те, що українська та білоруська мова споріднені не за “батьком”, а за “матір’ю”.