Нещодавно разом з Вами ознайомилися із позицією Бориса Грінченка у статті «Галицькі вірші» 1891 року щодо розвитку літературної мови. Сьогодні поглянемо на відповідь Івана Франка «Говоримо на вовка — скажімо і за вовка»🐺

Отже, І. Франко вважає, що закиди щодо мови галицьких поетів та вчителів з боку Чайченка є несправедливими. Аргументує він це тим, що Борис Грінченко почав критику віршів, при тому зауважував, що поезії з Галичини наддніпрянці не читають, Іван Франко це заперечує, наводить факти, що люди, редакції просять надсилати галицькі публікації. 📝

Наступним Іван Франко висловлює бажання щодо порозуміння на мовному рівні між усіма українцями, тобто прагне єдности і одноцільности української літературної мови. Проте на висловлювання Б. Грінченка про вжиті невідомі українцям слова наводить такі ж приклади у творах Основʼяненка та народних піснях, тобто, ті фрази є зафіксованими у словнику Є. Желехівського. Особливо ті слова, які видаються польськими, звичайно є запозиченнями, але змінені на український лад, ними послуговуються люди по всій Галичині, бо це слова давнього словʼянського кореня, вони закладені з давніших часів. 💫

Борис Грінченко через характеристику Івана Франка постає «незнавцем рідної мови в різних частинах краю» України. За діалектизми письменник заступається, звертає увагу, що по-іншому галицькі поети не можуть писати, ті слова закладені у свідомість з дитинства, люди, які оточують письменника так говорять. 🗣️

Українська мова розвивалася під різними історичними перипетіями, територіально два краї перебували під пануванням різних держав. Тому і відтінки мови проявлялися більше, проте не відходили від «спільної української основи». ☯️

#наукові_оглядини