XO @mimithebestdemoness
Showing posts older than #3093 · Back to latest
Forwarded from Romance Club — Stories I Play
Нова прийшла з магазину додому. Дивно, удома дуже тихо. Адже, коли ловча покидала квартиру, то маленька Луна надто сильно плакала. Веспер запевнила, що сама впорається, адже Нова більше часу проводить із малою, поки відьма на роботі. І ловчій треба було відволіктися. Вона зняла черевики, поставила важкі пакети на підлогу й завмерла.
"Тиша? У нашому домі? Коли Луна плакала так, ніби світ валиться?"
Вона тихо зачинила двері й пройшла коридором. Уже біля кімнати донечки Нова сповільнила крок. Двері були привідчинені. Сутінкове світло просочувалося крізь штори, і кімната світилася теплими відтінками вечора.
Веспер сиділа у великому кріслі-гойдалці, тримаючи Луну на руках. Маленька мирно спала, загорнута у жовту ковдрочку, а Веспер із заплющеними очима легко, майже несвідомо, погойдувала крісло. На її обличчі відпочивали спокій і втома – та солодка втома, яка приходить після того, як ти довго заспокоюєш малечу й нарешті ловиш хвилину тиші.
Поруч – як завжди мовчазний страж – сидів фамільяр. Саппо повернув голову до Нови й ухнув.
Нова ледь всміхнулася.
Вона таки впоралася.
— Ти повернулася… – прошепотіла вона так, ніби боялася розбудити Луну одним зайвим звуком.
— Уже думала, що тут у вас магія тиші, – тихенько пожартувала Нова, опускаючи погляд на доньку. — Вона плакала так сильно, а зараз…
— Заспокоїлась, – Веспер усміхнулася м’яко, майже сонно. — Довго пручалася. Але потім просто… притулилася до мене і заснула.
Нова підійшла ближче й торкнулася плеча Верховної кінчиками пальців, відчуваючи, як утома змішалася з ніжністю.
— Ти молодець, – сказала вона щиро. — Я переживала.
— Я знаю, – Веспер підняла на неї погляд.
Луна рівно дихала, її малесенькі пальчики стискали край ковдрочки, а щічки були теплими, рожевими, мирними.
Нова відчула, як щось стискається всередині – ніжність, якої вона раніше не знала.
— Дозволиш? – тихо запитала вона.
Веспер кивнула й повільно, обережно передала дитину Нові.
Ловча підхопила Луну так, ніби тримала цілий світ – і, можливо, так воно й було.
— Я обожнюю, коли я права. І я люблю те, що я майже завжди права.
— Ти мені потрібна.
— Ти мені – також.
Нова сиділа в кріслі, укутуючи доньку в м’який рушничок. Її рухи були обережними й водночас упевненими – такими бувають руки людини, яка пройшла через хаос і навчилася цінувати кожен спокійний дотик.
Веспер нахилилася ближче, поправляючи капюшон із ведмежими вушками. Її усмішка була дуже рідкісною – м’якою, відкритою, без жодної тіні минулих страхів.
— Дивись, – прошепотіла Нова. — Вона знову намагається схопити мою руку.
— Вона вже відчуває, хто її мама, – відповіла Веспер. — Мабуть, у нас вийде виховати цю маленьку бунтарку.
Нова усміхнулась. Тепло. По-справжньому.
Луна нарешті вхопила палець ловчої – крихітною, але міцною рукою. І в ту мить у кімнаті настала тиша, тиха й наповнена сенсом. Наче світ на секунду зупинився, щоб віддати їм належне.
Щоб визнати: вони перемогли.
І тепер можуть жити.
Веспер нахилилася та поцілувала Луну в чоло.
— Добрий ранок, малятко, – сказала вона ніжніше, ніж Нова будь-коли чула. — Це наш перший день удома.
Нова подивилася на них – свою кохану та свою доньку – і відчула, як щось світле й нове розгортається в грудях.
Не битва. Не обов’язок. Не втеча.
А життя. Їхнє спільне. Їхній вибір. Їхня історія.
Коли двері притулку зачинилися за їхніми спинами, світ ніби видихнув разом із ними.
Уперше після війни довкола не було криків, металевого звону чи запаху диму. Лише сонячний пил, що танцював у повітрі, і дитячі малюнки на стінах –незграбні, але такі справжні.
Нова сиділа в старому, м’якому кріслі, яке наче спеціально чекало на неї. Вона міцно, але ніжно тримала на руках маленьку дівчинку. Луна. Та, що була світлом – хоч і такою крихітною. Ловча вдивлялася в її обличчя з якимось новим, невідомим собі спокоєм, немов уперше відчувала, що майбутнє може бути не мечем, а теплим диханням, що засинає під долонею.
Веспер стояла поруч, трохи нахилившись, поклавши руку Нові на плече. Верховна не могла повірити, що знову тут. Але тепер вона тут для того, щоб подарувати маленькому життю те, чого в неї не було – сім’ю та любов.
У її погляді було все: гордість, м’якість, і тиха, обережна надія, яка з’являється лише тоді, коли перестаєш жити війною. Її темний силует, звичний до ночей та небезпеки, тепер видавався зовсім інакшим – на фоні дитячих малюнків, м’яких іграшок і маленького світу, який вони обидві прагнули створити.
— Вона наша, – прошепотіла Нова, боячись злякати тишу.
Веспер усміхнулася краєм губ. Уперше за довгий час її погляд був не бойовим, не настороженим, а теплим.
— І ми впораємося, – сказала вона. – Ми вже пройшли через найскладніше.
Сонце падало їм на плечі, освітлювало обличчя Луни, ніби благословляло нову главу. Ту главу, де Нова й Веспер більше не солдати. Не бранки війни. А жінки, які вибрали життя.
І в цій маленькій кімнаті, серед розкиданих кубиків і запаху паперу, починалася їхня сім’я – така, яку вони самі вибороли.
Луна спала, заколисана ритмом дихання Нови, ніби вже знала: ці дві жінки стали для неї домом. А Нова й Веспер вперше за довгий час відчули, що їхня боротьба була не даремною. Бо сьогодні вони не воїни. Вони – сім'я.
Romance Club UA | Архів 🔔 Розклад виходу нових серій 🔔 Вихід нових серій заплановано на період з 11 по 13 грудня. 🐇 КАЛІ: ПОЛУМ'Я САНСАРИ – Сезон 3 (заключний), серія 5 – Сезон 3 (заключний), серія 6 – Сезон 3 (заключний), серія 7 🐇 7 БРАТІВ – Сезон 3 (заключний), серія 9 – Сезон…
