вмила ноги в землі
а вона тепла-тепла

теж мабуть здивувалася
що прийшла вітатись із нею
ажно в вересні

поклала собі на долоню
що простяглась між проваллями
як промінь тьмяного сонця

стискала мій страх власного тіла
що бився в її п’ястку судомами й схлипами
як ящірка, що стереже свій полин

а панічна атака тривала й тривала
як нитка, що шукає правильну стежку додому
й розірвати не може обійми землі

лишень черевики скинула, як зайву пам'ять
і пішла собі в темряву осіннього лісу
на голос далеких собак

ті – ближче до серця
і мова собача тепла, неначе самотність

18.09.2026