ПСИХОЛОГІЯ ФАШИЗМУ
II. Жорж Батай

Батай, як і Райх розглядає фашизм не через призму ідеології чи економіки, а як психологічну і соціальну структуру, що виникає в момент кризи однорідного суспільства.

Однорідне суспільство будується на виробництві, корисності і грошах. У ньому все має бути співмірним, людина перетворюється на функцію, а держава служить апаратом захисту цієї однорідності, придушуючи або пристосовуючи все, що її порушує.

Протилежністю однорідного виступає чужорідне — усе те, що суспільство відкидає як відходи, як небезпечне або як священне: натовпи, жебраки, божевільні, еротичне, вожді, сакральне. Чужорідне не вимірюється і не асимілюється, воно діє як заряд сили, викликає афект і ділиться на вище — чисте, імперативне — і нижче — нечисте, відкинуте.

Фашизм належить саме до вищої, імперативної форми чужорідного. Вожді на кшталт Муссоліні чи Гітлера різко виділяються на тлі звичайних демократичних політиків своєю повною відмінністю.

Їхня влада гіпнотична: між вождем і масою виникає афективний потік, у якому ведені ототожнюють себе з лідером, а сам лідер концентрує в собі буйну, непомірну енергію. Ця енергія руйнує спокійну однорідність і ставить вождя вище законів, партій і людей. Фашизм заперечує демократію, братерство і природні потреби людини заради трансцендентного принципу, якому неможливо дати раціонального пояснення.

У самій структурі фашистської влади відбувається концентрація двох начал — військового і релігійного. Військове начало бере «низьку» природу солдат, заперечує її через дисципліну, уніформу і геометрію строю і перетворює на протилежність — на порядок, честь і славу. Релігійне начало робить вождя еманацією сакрального: втіленням слави батьківщини, майже пророком, що вимагає не просто підкорення, а екстазу. На відміну від класичної монархії, фашизм не ізолює себе від відкинутих класів. Він вбирає їхню енергію, але заперечує вихідну природу цієї енергії і перевертає її: з бруду і нікчемності народжується несамовитість, необхідна для тотального панування.

Фашизм використовує вже існуючу державу як інструмент і рамку, проте не зливається з нею. Справжнє джерело влади залишається чужородним — це партія і особистість вождя. Держава стає лише формою примусу, тоді як суверенна влада зберігає характер існування «для себе».

Саме тому діяльність Дуче чи Фюрера принципово відрізняється від діяльності прем’єр-міністра: вона спирається не на офіційну посаду, а на афективне утворення навколо лідера.

Виникнення фашизму можливе лише тоді, коли однорідність суспільства розпадається під дією внутрішніх економічних суперечностей. У монархічному суспільстві відколоті елементи зазвичай йдуть у субверсію (підривання, знищення), бо вища імперативна інстанція жорстко пов’язана з існуючим порядком. У демократичному суспільстві ця інстанція ослаблена, і з’являється вільний простір для нової суверенної атракції. У результаті в одному й тому ж суспільстві одночасно наростають дві ворожі одна одній революції — робітнича і фашистська. Чим сильніший соціальний розпад, тим більша частка відколотих середніх верств і тим вища ймовірність, що переможе саме імперативна, а не визвольна форма.

Критика Батая позбавлена моралізування. Він показує, що механізм фашизму — це чиста форма суверенної влади, яка заперечує людство як цінність, засновану на внутрішніх суперечностях, і перетворює афективну енергію мас на знаряддя тотального панування, при цьому зберігаючи інтереси капіталу.

В епоху розпаду однорідності вирішальне значення набувають саме афективні сили. Хто зуміє їх спрямувати, той і визначить результат. Вивчення цих сил має стати не утопічною мораллю, а зброєю.

🌟РевДем