"Книгоман"

— То, може, скористаємося часом? Так я ще й соціуму допоможу. — Вона дивується, і я пояснюю. — Коли ти задоволена — ти не кидаєшся на людей.
   — Я кидаюся лише на тебе.

🤩"Не такий ти й святий"

Штовхаю двері кавʼярні, які занадто легко піддаються, підвернута нога вивертається ще більше. Скрикую від болю. Кава вилітає з рук і розливається.
Приземляюсь на коліна і за інерцією лечу далі головою вперед прямо… Прямо якомусь чоловіку в пах. Розумію, що двері не просто так легко прочинились. Він їх потягнув на себе і я просто не побачила його, відволікшись на дзвінок. Чую, як мама кричить на всю вулицю, бо включився гучномовець.

— Амі, що сталось?
— Я тобі пізніше передзвоню, — єдине, що встигаю відповісти і відключаюсь. Голова приземлилась на доволі мʼяке місце, прости Господи, чого не скажеш про мою ногу. — Боже! Ви як? Вибачте, будь ласка. Я… я не знаю, як так трапилось. Вибачте.
Чоловік скривлений від болю тримається за власне “хозяйство”. Мені смішно, соромно і страшно одночасно, тому що він… Ну, як би то сказати, просто велетень. Побрита голова, широкі плечі, шкіряна куртка. Можна подумати, що він якийсь байкер, чи щось таке. Може, він взагалі з якоїсь банди і розчавить мене прям тут, як я щойно його горішки?
Пробую підвестись, але нога болить настільки, що ставши на неї, смикаю нею і бʼю його по лобі коліном.

— Ти мене вбити хочеш, скажена?
— Господи, ні. Вибачте, ні. Чесне слово.
— Тоді якого трясця? — його голос промайнув, мов грім над головою перед бурею. Я лякаюсь, але нічого не можу вдіяти. Паніка застилає очі. Починаю скиглити і ледь не плакати. Він відкриває очі, потирає лоба і пробує вирівнятись, важко видихаючи. Я вже готова скакати на одній нозі, мов та кенгуру, ловити таксі і сподіватись, щоб він не придушив мене посеред біла дня, як він голосно починає реготати.

— Ну, ти Майк і даєш, тебе щойно ледь не оглушило пʼятдидесяти кілограмове дівчисько. — Він тримається за живіт від реготу, очевидно забувши про біль. А от я нічого не забула.
— Ей, це так зване “дівчисько” ще досі тут і може додати, якщо будете продовжувати. Я ж вибачилась.
Вулиця заповнилась його реготом. Настільки голосним і щирим, що я вмить опустила плечі і припинила боятись. Навпаки — сама почала щиро гиготіти собі під носа. Наші погляди зустрілись, коли ми припинили сміятися.
— Прошу вибачення у вас. Справді. Здається, я зіпсувала ваші папери кавою.
— Пусте. Добре, що вони в водонепроникній папці. Зі мною, знаєте, теж таке іноді трапляється, — він мені підморгнув і я можу поклястись, що ніколи ще в житті моє тіло не реагувало так швидко хвилею збудження, від якої все обличчя залилось фарбою. Які ж в нього красиві очі. Він взагалі не схожий на бандита, більше на особистого фітнес-тренера.
“До такого я б точно бігла на тренування навіть з обома зламаними ногами”.


https://booknet.ua/reader/mi-dagnoz-vn-b460254?c=5137773

Фінал книги " Принц і його тінь " сьогодні✨✨

—Ти здурів? То ти збіса робиш? Мало тобі було, того, що ти наговорив королю?
— Він не буде ошиватися поруч з тобою, ясно тобі! — зціпивши зуби, промовив мені в обличчя Кайден. — Мені треба було мовчки проковтнути це?
— Його все одно відкомандирують в академію. Твої слова нічого не змінили. Але ти кинув тінь на мене, як на твого охоронця, — ми стояли в однакових позах, один навпроти одного, і грізно стріляли перехресними поглядами. — Ти хоч уявляєш про що вони там подумали після твоєї заяви? Байдуже, якщо про мою нікчемність, як твого охоронця. Хоча й це мене теж тривожить. Батько прямо спитав тебе, чи не спокусила я твою, бляха, Високість. Ти думаєш іноді, що твої рішення впливають не лише на тебе?
— Я й думав якраз про тебе!

"Принц і його тінь" Калерія Буко, прочитати можна на Букнет:
https://booknet.ua/reader/princ-iogo-tn-b456339?c=5063951&p=1

Принцеса та Дракон.

Обидва вперті та жадають свободи.

Обидва не готові впустити в життя кохання.

Але що саме об'єднає їх?

Читайте нове романтичне пригодницьке фентезі 🙌

"Як позбутися принцеси"
https://booknet.ua/book/yak-pozbutisya-princesi-b460286

🤍🤍🤍🤍🤍🤍🤍🤍🤍🤍🤩
7 ШАЛЕНИХ ПОБАЧЕНЬ МАШКИ СОКОЛОВОЇ від Ксенії Стрілець 🤍

– Ну що ж, ананас так ананас, –  піднімаю келих у тості. – Нехай всі твої побачення пройдуть безпечно і щоб не довелось використовувати кодове слово.
На цих словах Марина прискає від сміху, але швидко затуляє рот рукою, під пильним поглядом подруги.
– Погано ти знаєш нашу Машу, – каже, ледь стримуючи посмішку і протягуючи келих, цокаюється зі мною своїм мартіні.
– Боюсь, що твій тиждень пройде під цим тропічним девізом, – повторює за нею Юля.
А от тепер стає реально стрьомно, бо Юля б точно не жартувала з цього приводу.
– Не очкуй, друже! – салютує Костя. – Якщо що, я буду на підхваті.
З подивом дивлюсь на Машу, а вона лише кокетливо знизує плечима, посміхаючись.
– За нас і ананас, – урочисто цокається своїм келихом об мій.
Я теж усміхаюсь, але боюсь, що після слів її подруг і цього її невпевненого руху плечима моя посмішка вже не така рівна та радісна, а скоріше крива і хаотична, як і моя кардіограма в цю мить.
Обводжу поглядом присутніх, сканую їх загадково дивні посмішки на обличчях і зупиняю погляд на Маші… на її очах, в яких вирує шалений феєрверк веселощів. І я, бляха, не розумію, на що я щойно підписався.

🩵Читайте історію тут:
https://booknet.ua/book/sm-shalenih-pobachen-mashki-sokolovo-b459504

#новийрозділ #анонсрозділу_міленафокс #його_солодка_катастрофа

Дарина накриває миску з тістом рушником, а я тим часом вмикаю в духовці лампочку. Відчиняю дверцята, а Дарина ставить миску в духовку.
І тепер вже я витріщаюся на її… гм… пʼяту точку. Поспішно відводжу погляд, склавши руки на грудях.
— Поки тісто стоїть, треба підготувати духовку, — каже Дарина. А я знову задивляюся на борошняну пляму. Вона з нею така мила, домашня. Пальці аж виламує, так хочеться доторкнутися до її щоки, стерти цю пляму.
Зрештою, я кляну себе за слабкість, проте піддаюся їй. Простягаю руку й самими кінчиками пальців торкаюся її шкіри, стираючи сліди борошна.
— Що ти?.. — шепоче Дарина. Її очі широко розплющені, а пухкий рот трохи розтулений.
Бляха…
— Борошно, — хриплю. — Я по-дружньому стираю борошно.


📖 Новий розділ опівночі

https://booknet.ua/book/iogo-solodka-katastrofa-b458642

Я хотіла втекти від родини на одну ніч, щоб не наробити дурниць. Сіла в нічний потяг і прокинулась на кам'яному вівтарі серед джунглів, що пахнуть медом і гниллю.
Тепер я — єдині ліки від хвороби, що пожирає весь двір. І прив'язана одразу… до трьох чоловіків.
Блідий правитель, що торгує протиотрутою і власною ласкою порівну.
Понівечений отрутою воїн, якому я не подобаюсь навіть як спосіб вижити.
Посол із бездоганною усмішкою, для якого я — просто товар для контрабанди.
Вони не в захваті від прив'язки і бажання, що накриває, щойно хтось опиняється поруч. Я теж цього не просила. Моє бажання не менш шалене. Та головне — щоб вони про це не дізнались.
Отрута тут — мова влади. Але я вивчала її кілька років, тож, хлопці, раджу подумати двічі, перш ніж перевіряти, наскільки добре я нею володію.

https://booknet.ua/book/stinna-dlya-troh-otruin-sadi-b458810

Я вже скуштувала кілька шматочків: це була проста, але така смачна страва… Я жувала омлет, хрумку картоплю, тягучий сир і думала: а коли мені хтось готував сніданок? Мама? Років шість тому, сім? А так, щоб чоловіки? Ніхто і ніколи… Разом з омлетом проковтнула і сльозу.
— Все добре, Морквинко? — тихо запитав Ден, дивлячись на мене.
— Так, — підвела погляд на нього. — Мені дуже приємно все, що ти робиш для мене… Просто я не звикла… Не знаю, що мені робити…
— А що тобі хочеться? — м’яко запитав Ден. — Немає методички, яка би нам підказала, що робити.
Я доїла сніданок, витерла губи серветкою, відпила кави. Замислилася.
— Мені хочеться… до тебе на ручки, — зізналась я і відразу спалахнула до коренів волосся.
— Ммм, ходи, — Ден відсунувся від столу разом зі стільцем і поплескав по колінах. Його обличчя було вельми задоволеним.
Мов мале дівча, я з хвилюванням встала зі свого місця і залізла до нього на коліна. Вагалася всього мить, але просунула руки йому під пахвами й обійняла за спину, поклала голову на груди Дена і заплющила очі. Він обійняв мене у відповідь, легенько гладив по спині й голові.
Мені було так добре… Здається, ця поза стає моєю улюбленою… Якась залежність… Як я тепер буду жити без можливості ось так забратися на нього?..

♛"Руда для масажиста": https://booknet.ua/book/ruda-dlya-masazhista-b457426

Він повернувся з пекла живим. Шкода тільки, що пекло повернулося за ним...

👇👇👇
https://booknet.ua/book/tam-de-zhive-tuman-b460078

"Аркан мафії" в 20.00

Коло. Всередині… щось. Я нахилилася ближче.
— Ще можеш? — голос охрип, довелося прокашлятися. Зручно, що для них я все ще трохи хвора.
— Це майже максимум, — Ілля, схоже, не розумів, що відбувається і що мені там настільки цікаво. Але я…
Трикутник і коротка ламана риска збоку. У мене похололи пальці. Бля… Ні. Не починай, Агато... Мільйон людей у світі може намалювати коло, трикутник і риску… У животі зародилося крижане тремтіння.
«Ваш мозок продовжує шукати систему навіть там, де її може не бути», — я чітко почула голос психолога. Настільки, бляха, що аж пересмикнуло!
Таран це помітив.
— Щось важливе? Ти знаєш це?
Я кліпнула, проганяючи будь-який вираз з обличчя.
— Ні. Папір хотіла роздивитися. Що це?
— Квитанція якась, — Лада нахилилася до свого ноутбука. — Зараз… Ага. З камери схову. Станція пересадки, за два дні до поїздки.
Я підтисла губи.

читаємо на Букнет: https://booknet.ua/book/arkan-maf-b459385

ЗНИЖКА на любовне фентезі!❤️
📖💥📖💥📖
Юна магиня Джеслін Вілс без тями закохана у вродливого Дрейка Тослі, мага з багатої сім’ї. Вони обоє навчаються в Магічній Академії у невеликому містечку Волорґ, також живуть разом в котеджі. Джеслін впевнена, що коханий завжди буде поряд і після навчання запропонує одружитися, але... Рожеві ілюзії розбиваються об жорстоку реальність. Дівчина вирішує покинути рідне містечко та їхати до столиці, де очікує нове життя й доведеться працювати з легендарним магом, суворим Стівеном Барстоном, який є світилом магічної науки, але має крижане серце та кепський характер...
https://booknet.ua/reader/xto-skazav-shcho-vdpushchu-b452369

🍁🍁🍁🍁🍁🍁🍁🍁🍁🍁

На "Потраплянку для Лиса"

Поспішіть поринути у світ пригод разом з Грецею, Релом та, звісно —
Мішельтором!

— Ось же ж….!
Дупа страшенно боліла від удару об щось тверде, а в очах замиготіли дрібні зірочки.
Повернувши голову, натрапила на насичено-бурштинові очі та здригнулася від несподіванки.
— Ви хто?! — запитання саме виривалося з мене, мабуть, від нервового потрясіння.
— Я? — власник бурштинових очей і голос мав доволі приємний. — Ректор Академії. Рел Ментеур.
Я швидко закрутила головою, оцінюючи обстановку. Що за?...
— А ви, вибачте, хто? — перервав мою плутанину в голові ректор.
***
Ось так з одного невдалого падіння може змінитися все життя. Особливо якщо падаєш просто на стіл в кабінеті ректора Академії перевертнів.

Додайте до цього бойового голуба, божевільного алхіміка та купку недоброзичливців — і рецепт смачної осінньої історії готовий! А, і кохання! Не забудьте про кохання!

читати тут👇
https://booknet.ua/book/potraplyanka-dlya-lisa-b459662

Підтримайте авторку в перший день передплати, і насолоджуйтесь смачною історією за найвигіднішою ціною!

🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩🤩🍹

– Ну що ж, ананас так ананас, – піднімаю келих у тості. – Нехай всі твої побачення пройдуть безпечно і щоб не довелось використовувати кодове слово.
На цих словах Марина прискає від сміху, але швидко затуляє рот рукою, під пильним поглядом подруги.
– Погано ти знаєш нашу Машу, – каже, ледь стримуючи посмішку і протягуючи келих, цокаюється зі мною своїм мартіні.
– Боюсь, що твій тиждень пройде під цим тропічним девізом, – повторює за нею Юля.
А от тепер стає реально стрьомно, бо Юля б точно не жартувала з цього приводу.
– Не очкуй, друже! – салютує Костя. – Якщо що, я буду на підхваті.
З подивом дивлюсь на Машу, а вона лише кокетливо знизує плечима, посміхаючись.
– За нас і ананас, – урочисто цокається своїм келихом об мій.
Я теж усміхаюсь, але боюсь, що після слів її подруг і цього її невпевненого руху плечима моя посмішка вже не така рівна та радісна, а скоріше крива і хаотична, як і моя кардіограма в цю мить.
Обводжу поглядом присутніх, сканую їх загадково дивні посмішки на обличчях і зупиняю погляд на Маші… на її очах, в яких вирує шалений феєрверк веселощів. І я, бляха, не розумію, на що я щойно підписався.

🩵Читайте історію тут:
https://booknet.ua/book/sm-shalenih-pobachen-mashki-sokolovo-b459504

🔥Остання знижка в передплаті🔥

Анотація:
Він — Анубіс. Спадкоємець кримінальної імперії, перед яким тремтить увесь Київ.
Вона — донька впливового депутата, який роками користувався захистом кримінального угруповання. Але коли батько більше не може повернути борг, Анубіс сам обирає спосіб розрахунку.
Розплатою стане вона — його таємна одержимість.
Що сильніше — ненависть... чи почуття, які не входили в їхні плани?

📖В обіймах Анубіса
🖊Анжеліка Горан

Посилання на книгу👇
https://booknet.ua/book/v-obimah-anubsa-b457423

"Книгоман" pinned a photo

📚😋😋😌😌😉😉🤓 фактів від Макса Дикого

📚 Макс Дикий спочатку мав інше псевдо, був Максимом Закревським, було взяте імʼя і прізвище з фентезі "Вартові Мороку" Влади Холод =)

📚 Перша книга, яку почав на бн, була літрпг, але її ніхто не читав хахаха).

📚 Далі початку планувались у мене тільки романтичні детективи, але врешті-решт ринок змусив писати більш чисті СЛР.

📚 Кожен мій детектив побував в топі букнет.

📚 Зараз підготував всі документи для подачі моїх детективних книг в видавництва, хз, що з того вийде, але хотілось би щось видати друком.

Інтервʼю з Лавандою Різ триває.

🎈МІСЯЦЬ ЗНИЖОК НА КНИГИ УСТИНИ ЦАЛЬ🎈
❤️‍🩹 04.10 — роман «До кінця днів» зі знижкою 20%❤️‍🩹

— Є пропозиція.
— Яка? — Її голос звучить з надією.
— Я хочу пожити, — кажу тихо.
— І? Ну, це ж… Ви ж живете…
— Не так. Я хочу пожити нормальним, звичайним життям. Не таким, до якого я звик. Хочу… щиро радіти і сміятися. Щоб життя відчувалося не тільки тоді, коли п'єш.
— Щось я не розумію… Ми говорили про те, як я маю відпрацювати чотири тисячі.
— Ти не тільки їх відпрацюєш. Я повністю оплачу лікування твоїй сестрі. Стільки, скільки треба.
— І що я повинна зробити за це?
Це найскладніше запитання. Я втираю долонею спітніле чоло, випалюю:
— Бути моєю… доулою? 
— Доулою? Але ж це жінка, яка доглядає за вагіт… Ви хіба народжувати зібралися?
Помирати, Наталю, помирати зібрався. Мені треба доула смерті.
Чорт, по-дурному звучить. Насправді треба доула життя. Та, хто допоможе ще трохи пожити.

📚ЧИТАЙТЕ РОМАН ТУТ📚: https://booknet.ua/book/do-kncya-dnv-b454261?open_details=1

"Мовчи, жінко!"
З моєю вдачею рота краще не розтуляти. Адже варто мені щось ляпнути гарячково, все збувається. Просто прокляття якесь!
І завело воно мене, не аби куди, а аж в інший світ. В самісіньку магічну академію на факультет проклятійників.
А тут він. Чоловік-мрія, що вважає мене легковажною розпусницею. Та й світ не такий вже і гостинний – проклятійників тут не полюбляють. Ще й невідомий вбивця переслідує.
Ну і нехай. Впораюсь, навчусь дар контролювати та додому повернуся. Там мене вже зачекались.
Залишилось тільки нікого не вбити, самій не загинути та... з глузду не з'їхати. Бо бісить!
А може я того… закохалася?

ЗНИЖКА на любовне фентезі Тані Толчин "Хто сказав, що відпущу?"!❤️
📖💥📖💥📖
Юна магиня Джеслін Вілс без тями закохана у вродливого Дрейка Тослі, мага з багатої сім’ї. Вони обоє навчаються в Магічній Академії у невеликому містечку Волорґ, також живуть разом в котеджі. Джеслін впевнена, що коханий завжди буде поряд і після навчання запропонує одружитися, але... Рожеві ілюзії розбиваються об жорстоку реальність. Дівчина вирішує покинути рідне містечко та їхати до столиці, де очікує нове життя й доведеться працювати з легендарним магом, суворим Стівеном Барстоном, який є світилом магічної науки, але має крижане серце та кепський характер...
https://booknet.ua/reader/xto-skazav-shcho-vdpushchu-b452369