Відчуваю, що Радомир зупинився по той бік дверей.

— Фімо, — його голос звучить глухо, але в ньому досі виразно чується посмішка. Чоловік, який звик отримувати все, що хоче, сприйняв мою втечу як черговий хід у нашій «цікавезній» грі. — Ти збираєшся просидіти у ванній увесь вікенд?

— Вийду, коли ти відійдеш від дверей і даси мені спокій! — вигукую у відповідь, намагаючись, щоб голос не видав мого божевільного пульсу. Хух… зараз серце з грудей вискочить.

— Мені подобається твоя ілюзія контролю, сонечко, — тихо відказує він, і я майже фізично відчуваю, як він спирається плечем об одвірок. — Відпочивай, мармеладко, я почекаю. Я ніколи не беру одразу, спочатку мені потрібно заволодіти твоїми думками, лялечко.

https://booknet.ua/book/bisya-svoh-bazhan-b459914