Якби я тільки знала, до чого призведе ця поїздка на південне узбережжя, мабуть, не раділа би так під час першого побачення з морем.
А в той вечір серце вилітало з грудей від щастя. Давно я тут не була... Десять років. Хмари ліниво погойдувалися над головою, поступово змінюючи колір із рожевого на баклажановий. Сонце заходило за моєю спиною. Попереду було тільки море. Воно, як завжди, заспокоювало, погладжувало м’якою лапою мої втомлені ступні й розповідало про те, як минув його день. Я мовчала. Слухала. Час від часу неспокійно озиралася: чи не йде Костя. Тоді море із сердитим ухканням жбурляло в мене жменю розмоклого піску. Злилося.
🐚НА ГЛИБИНІ КОХАННЯ🌊
Post #12814
99
- ❤ 3