༻✦༺ ─── 🍎 ─── ༻✦༺
🦋💁‍♀️🌹🥩🤡🥰🫘🦇🗽🗽🫀
༻✦༺ ───👼 ─── ༻✦༺

Плід із дерева пізнання (Людяності)

            У письмі святому пишеться здавна, що саме Єва скуштувала «плід із дерева пізнання добра й зла». Що це до неї змій приповз, кинувши її в оману хитрих і шиплячих слів гріха: « С-скуштуй лише с-шматок ти плоду, нехай с-святий нектар протече пізнанням у твоєму шлунку, як тут річки, у Едемс-ському с-садку…» - шипів той змій, висуваючи довгий язик на цілий світ, усім. – «А як з’їс-сиш, то не помреш, а навпаки – рівною Богові с-станеш!». І зник одразу, десь в землі, коли Єва все ж зірвала плід з найближчої крихкої гілки.
            Той плід солодший за мед і цукор, за вина й нектар, за стиглі ягоди й фрукти…Той плід найбажаніший у саду самого Бога, манив невинні, тонкі губи Єви до соковитої м’якоті своєї! Плідний сік стікав по підборіддю жінки, по руках, що тримали чудо-фрукт, лиш би він не впав на землю. Гострозубий змій все ж не збрехав – цей диво-фрукт зростав на далеких небесах немов янголи самі його зродили тут! Не схожий він був ні на що: ні на інжир, не на гранат, ні на фінік і не на виноград… Він схожий був на ті дивні ліхтарі, що освітлювали землю у небі нічному, – він сяяв так само, як і вони, невже це і справді ті падаючі зорі?
             І хоч Єва не одна ласувала тим шматком, із нею був той чоловік «із чийого ребра постала сама ж вона», уся провина й злість теперішніх живих людей – упала на жінку, яка зродилась першою з усіх, без жодних знань, лише… З пустим світом навкруги і Божим словом в голові.
            Та Єва не згрішила, коли змій підштовхнув її зірвати і вкусити «плід із дерева пізнання добра й зла»… Вона урятувала усіх нас, людей, від безсмертного життя! Від Раю, від Пекла, від Всесвіту цілого! Від подібності до Бога – від вічної нудьги! Бо що би було, якби зосталися ми усі безсмертними у вічності? Чи вистачило нам для усіх місця поруч із садком квітучим? Чи погодилися би усі – бути одним-цілим, без кольорів душі? Ходити нагими по траві - це, звісно ж, воля, але ми… Ходитимо без думок, без слів, підкоряючись безсмертності не для людей.
            Єва першою згрішила і першою відчула «людяність» насправді. Вона впустила барви, потік безкінечних думок і палкий стукіт десь у серці, у душі! Так, зло теж вона впустила, поставивши його поруч із добром…Та розмила їх обох, утворюючи людське єство замість дурних понять «добра» і «зла»! Ніщо тепер її не спинить – ні вічність, ні покірність… Ніякі змії й янголи, чи та, так названа, безсмертність!
            Єва скуштувала «плід із дерева пізнання добра й зла» та пізнала людяність усередині її і Адама сердець, коли пожертвувала своїм «довгим і щасливим» для нас усіх, ненароджених ще тоді.
            Якби вродилась першою з жінок і постав би змій переді мною – я б обрала скуштувати той шматок, прийнявши «зло» в моїй невинній крихкій душі… Проте тепер – простій, людській. Хіба безсмертя варте того, щоб відмовитись від відкриттів? Від написання історії людської, від мистецтва, що само повстало вічністю перед нами?
            Я – людина, я не Божество. Мені притаманно грішити, але й самостійно виправляти помилки я здатна і повинна. Гріхом прозивають існування людське, моє. Цілунки до шлюбу, інші думки… Як маля народжується, то грішить воно в ту мить, як перших подих, перший плач дає! То невже людина, що створена самим Богом – і є тим, гріхом, що ховалося у плоді?
            Та ні, напевне ні. Звідки мені ж знати, коли гріх далекий від людських почуттів.

• 24 вересня 2026 рік

#проза