Як московські, так і київські тексти зберігали згадані
вище особливості давньокиївської орфографії до другої половини 16ст. Значні зміни відбулися під впливом так званого Другого південнослов'янського впливу, пришвидшені та систематизовані завдяки появі друкарства. Другий південнослов’янський вплив — це вплив орфографічних реформ, здійснених тирновським патріархом Євфимієм в Болгарії в кін. 14 ст. та Костянтином Костенецьким в Сербії на поч. 15 ст. Цей вплив здійснювався як на Київ, так і на Москву через релігійні та культурні зв'язки, зокрема і через діяльність болгарського духовенства — московського митрополита Кипріяна та київського митрополита Григорія Цамблака. Яскравим прикладом перехідного періоду є Острозька Біблія 1581р., де старі і нові форми живуть поруч. Згодом у книжних центрах Київської митрополії виходять праці, які фіксують та систематизують нову редакцію цс. мови, справляючи значний вплив на московську орфографію, а саме:
- Граматика Лаврентія Зизанія (1596)
- Стрятинський Служебник 1604 р. єпископа Гедеона Балабана;
- Київський Часослов 1617 р.
- Граматика Мелетія Смотрицького 1619р. (перевидана в Москві у 1648р.)
- Лексикон Памва Беринди (1627)
- Київський Служебник 1629 р. митрополита Петра Могили та ін.
Ці книги, а також грецькі та південнослов'янські джерела, стали фундаментом, на якому київські ченці на чолі з Епіфанієм Славинецьким в 50-х роках 17ст. проводили книжну реформу патріарха Нікона, що згодом стала основою синодальної редакції церковнослов'янської мови. І тут питання — що в ній є питомо московським, а не київським, не південнослов'янським і не грецьким?
Висновки, які ми хочемо зробити:
1. "Київський ізвод" це значно ширше поняття, ніж тексти Петра Могили.
2. Викорінення "московського" може обернутися зреченням київського, коли разом із бур'янами буде вирвана і пшениця.
3. До будь-яких змін редакції церковнослов'янської мови, якщо в них буде потреба, варто підходити надзвичайно серйозно, щоб це не було самодіяльністю, яка викличе чергові розділення. В ідеалі нам потрібна така орфографія, яка дозволить без особливих правил читати один і той самий текст своєю вимовою як українцям, так і іншим слов'янським народам. Наприклад, щоб українець прочитав "церков", "отець", "нині", "пам'ять", "будущаго", а болгарин "церковь", "отец", "ніне", "памят" і "будуштаго". А наразі користуємося
правилами української вимови церковнослов'янських текстів за версією
віра.укр, які передають фонетичні особливості богослужбових текстів Київської Митрополії за всю її тисячолітню історію, а також враховують різні живі традиції вимови, що максимально відповідають сучасній українській орфоепії без зміни церковнослов'янської лексики.
Список використаної літератури:
1. Українська мова: Енциклопедія / редкол.: В. М. Русанівський, О. О. Тараненко, М. П. Зяблюк та ін. 2-ге вид., випр. і доп. К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. Стаття «Другий південнослов’янський вплив».
2. Огієнко І. Історія українського друкарства. Львів, 1925. 418 с.
3. Нiмчук В. В. Українська мова — священна мова.
4. Кусмауль С. М. Становление орфографических норм церковнославянского языка во второй половине XVI – первой половине XVII в. Дис. … канд. филол. наук. М., 2018.
5. Кузьминова Е. А. «Лексикон» Памвы Берынды как источник Грамматики 1648 г. // Слово. Грамматика. Речь. Вып. 17. М.: МАКС Пресс, 2016. С. 3–12.
6. Дмитриевский А. А. Исправление книг при патриархе Никоне и последующих патриархах. М.: Языки славянской культуры, 2004. 160 с.
7. Огієнко І. Нариси з історії Української Православної Церкви. Вінніпег, 1982.
Київський Ізвод
