Я вертаюсь додому із школи, і відламую знову горбушку
Вже уявляю мамині гОвори, що донести цілу я мушу.
Ми домовлялись-передомовлялись вже тисячІ разів
І все рівно приношу додому я хліб без двох кінців.
Не довго сварилися, мати давно вже змирилася
Що хлібині добратись цілою ніяк не судилося.
І ось ми збираємо речі, і їдемо знову додому,
А я беру свою старую іграшку, першочергово.
Бабуся давно вже чекає нас на подвір'ї,
"Боже мій, дітки, та ви від голоду сині!"
Мабуть не варто казати їй, що я набрала ще два кілограма,
Боюсь як скажу, то почнеться тут цілая драма.
Вже вечір тихенько підкрався, мов кіт,
І повний всіх ласощів давно мій живіт.
Давай ще залишимось, не скоро додому,
Треба знімати від міст ту утому.
Мене кладуть спати на тому старому дивані,
Та я знову обводжу візерунки ковра.
Коли все ж втомлюсь, то почну уявляти
Ті самі історії, в яких сама не жила.
На ранок прокинусь знову в квартирі,
Ні коврів тих, пампушок, ні навіть кота,
Частково жорстоко жити у світі,
Де лиш спогади повні такого тепла.