Це другий з трьох романів Домонтовича, але чомусь в книзі з двома романами він йшов першим.
"«Доктор Серафікус» — історія про дивакуватого й інфантильного професора, який відкидає сексуальне начало як варварство, але зазнає поразки, коли його спостигає кохання."
Всі романи автора відносять до інтелектуальних, і тепер я розумію чому.
👨🔬Почнемо з головного героя, який мене часом дратував
Головний герой роману – науковець Комаха, людина з унікальними поглядами на кохання, секс, тілесність і дітонародження. Домонтович майстерно відтворює тонкий психологізм героя – його манери, страхи й роздуми здаються водночас реалістичними та незвичними.
Його знайомі називають його доктором Серафікусом (Серафікус — ангел, який приносить добру звістку) – за відірваність від реальності, аскетизм і страх перед жінками. Він прагне завести дітей без участі жінки, уникає стосунків і не вірить у почуття.
"— Ви знаєте, я нікуди не ходжу, бо, як ото каже Сенека, побувавши серед людей, я повертаюсь додому менше людиною."
"Своєї самоти він не проміняв би на розмови з жінкою. Бавити жінку розмовою — тяжкий і нерадісний обов'язок. Від цієї розмови лишається тільки почуття примушеності, втоми й даремно втраченого часу."
"Познайомитися з жінкою?! — казав він далі: — Вам це легко сказати, вам це байдуже, а мені розмова з жінкою порушить рівновагу на три дні. Я не переношу розмовляти з жінками. Мені зовсім не легко зібрати всього себе у щось ціле, єдине."
🤷♀️Про нетривіальний сюжет й дивні стосунки
Не дивлячись на такий аскетизм, до Комахи чомусь притягуються люди, з якими в нього формуються любовні трикутники чи інші нестандартні стосунки:
✔️чи то друг, чи то більше ніж друг Корвін
«Корвин сам прийшов до нього, взяв його дружбу, переміг нехіть опір, небажання, замкненість, безініціятивну пасивність. Бажаючи віддатися, Корвин примушений був узяти. Корвин нав’язав Комасі приязнь, почуття, дружбу, зустрічі, розмови, прогулянки."
«Він кохав Комаху та наречену. Це було єдине й спільне почуття. Можливо, він не наважувався зрадити Серафікуса задля нареченої й наречену задля Серафікуса»
✔️п'ятирічна дівчинка Ірця (мене їх спілкування дуже тригерувало, в подробиці не буду вдаватися)
✔️ Вер, в яку закохані безліч чоловіків, але їй чомусь потрібен непривабливий Комаха
Кожна з цих ліній провокує купу питань, відповіді на які ми мусимо знайти самі. Сюжет мене часом теж дратував.
👍 А що ж сподобалось?
Цінним було «побачити» епоху, її атмосферу, настрої та сподівання. Київ виступає як окремий персонаж — вулиці, трамваї, кав’ярні, парки. Це справжній міський роман. Вайбом він нагадав мені Записки Кирпатого Мефістофеля, де події також відбуваються в Києві і теж показано різні форми стосунків, що існували ще сто років тому. Жінки тут теж не пасивні, а активні, а їх образи виписані яскраво та самодостатньо.
Мова Домонтовича – це окрема насолода. Він пише дуже поетично й красиво.
"І не через те, що він не хотів кохати або ж уникав кохання, а просто так склалося його життя. Можна все життя своє прожити і не помітити, що ти існуєш."
"Але фраза лишилась нескінченою. Порив вітру розірвав її, кинув початок в обличчя Комахи, щоб, підхопивши кінець, загубити уламки слів у холодній мряці вересневого ранку.”
"Розпуста й шлюб обтяжили й розклали почуття, що не має нічого спільного ані з тим, ані з тим, ніби споглядання вроди обов’язково сполучено з ліжком і розстібнутими ґудзиками."
🔚Фінал, оцінка та чи варто читати
Роман обірвався так різко, що я навіть подумала про збій в додатку. Але ні. Як виявилося, це типово для модерністського роману. Також наче є інша версія роману з доданими розділами з архівів — але на фінал вони не вплинули, як я зрозуміла.
Я поставила 7 ⭐️ з 10: сюжет був не дуже цікавим для мене, дратували герої (зі мною це рідко буває), тригернули "стосунки" з дитиною.
Але це наша класика, яку варто прочитати — тим паче книгу можна читати і як просто любовний роман, і як дещо інтелектуальне. Кожний може знайти в ньому ту глибину, яку шукає.
Книготерапія 📗Підписатись