Ця книга розповідає про особисту трагедію жінки в непростий для Словенії період після розпаду Югославії, коли багато людей залишилися поза системою.
"У неї відібрали ідентичність, а тепер прийшли по її дитину...
Що станеться, якщо ви опинитеся поза системою? Вас можуть витурити з країни, конфіскувати квартиру, залишити без роботи, медичного страхування і навіть відібрати дитину. Незалежна Словенія, 1992 рік, одинока мати Зала в пологовому будинку з’ясовує, що її немає в реєстрі громадян і тому офіційно не існує. Ані її, ані її немовляти. Гарячкові пошуки виходу з ситуації переходять у напружену драму й водночас стають нарисом про долі жертв Закону щодо іноземців від 26 лютого 1992 року: тоді Міністерство внутрішніх справ Словенії видалило зі своїх комп’ютерних систем 25 671 особу, паспорти цих людей були анульовані."
Що мені сподобалось
📍 Роман не залишає байдужим. Він емоційний, болючий, змушує переживати за героїню та її дитину.
"Зала завила спочатку всередині, у собі; стогін піднявся до підборіддя, вона впала набік на килим, кусала синтетичні ворсинки, не могла більше стримуватися, вона ридала, і байдуже, що скажуть сусіди, бо безодня, яка розкривалась у ній плачем, втішала її"
"Вона дивилася на спляче личко і запитувала себе: "У який світ я тебе привела?". Її серце стискалося від безпорадності дитинки, м'якої шкіри, крихітних кісточок і майбутніх м'язів, які тепер ще м'яко подавалися під натиском. Їй хотілося знову сховати маля в собі й тікати, тікати."
"Після третього гудка відчула, як груди готуються видохнути «привіт», і їй здалося, ніби в неї увірвався його запах, ніжна шкіра, крем після гоління, дезодорант, сіль поту, який скрапував на неї, коли вони кохалися, тепло дихання, забагато всього, щоб витримати, хоча вона донині втішалася тим, що в неї вже виробився імунітет і що все вже забуто; вона різко кинула слухавку, і апарат ляснув, наче от-от розлетиться."
📍 Дії та рефлексії героїні. Вона намагається подолати труднощі, одночасно згадуючи та аналізуючи свої стосунки з чоловіками, матір'ю й батьком.
"Людині, яка тебе годує, важко казати «ні», особливо, якщо це головний аргумент опонента в суперечці."
"...однак вона мовчала і розмірковувала про те, чи вісім років невдалих стосунків із м'яким правителем назавжди відвернули її від таких людей і збільшили провалля між нею та її матір'ю, яке вона все ще могла перестрибнути в дитинстві, але згодом стрибки стали вимагати щоразу більше енергії і не обов'язково закінчувалися безпечним приземленням."
"Залі здавалося, ніби стеля згущується і починає опускатися. Невже частина її хотіла завагітніти від Марка, прив'язати його, утримати? Чи чорнота над нею – це погляд із дзеркала? Може тому вона не заслуговує на дитину? Тому в неї забрали маля?"
"Залу виразила думка про те, як легко бути дорослим, коли все йде за планом. Лише труднощі пробуджують у нас дітей, якими ми були колись, щоб відкрити нам, якими ми є насправді."
"Вона лютувала, та дозволила сичати лише очам. До того ж частина її вже почала виправдовувати Марка: це ж чоловік, це не він майже дев'ять місяців носив дитину в собі, не народжував, це не йому поклала немовля на груди, мокре й слизьке, у неймовірних кольорах, які шокували її, і вкупі зі страхом, що вона може йому, такому маленькому безпорадному, завдати болю, спинили її руки. Це не він давав йому в груди, і не в нього забрали сина."
📍 Книга дала мені й глибше розуміння Словенії. Дещо було знайоме — суворе дотримання закону, бюрократія. Але мене здивувало, що словенці у романі зображені доволі байдужими й злими. Можливо, в той складний період все справді виглядало саме так. А ось ці (вже дивні для нас) моменти є і нині:
"Про роботу домовляються по телефону. Має подзвонити родич. Ми повинні знатися. Послуга за послугу, з покоління в покоління. У вашого батька є зв'язки?"