Це моя третя зустріч із творчістю Арчибальда Кроніна, і цього разу він відкрився для мене по-іншому.
Якщо в попередніх романах автор більше занурював у психологію героїв, детально розбирав їхні характери та внутрішні конфлікти, то в «Гран-Канарії» на перший план виходить сюжет. Фірмовий психологізм ніби захований між рядків.
"Після жахливої професійної невдачі скептичний і черствий лікар Гарві Літ у пригніченому стані сходить на палубу корабля «Ореол», що прямує до Канарських островів. На борту, з-поміж восьми дуже різних за характерами й походженням пасажирів, Літу трапляється витончена й тендітна леді Мері Філдінґ – дружина багатія Майкла Філдінґа. Між такими різними, на перший погляд, людьми спалахують небезпечні почуття, що наче зародилися ще в минулому житті. Та чи пощастить цим почуттям розквітнути, коли на горизонті, серед манливих вершин і садків із фрезіями, панує смертоносна жовта гарячка."
Сподобалася атмосфера роману. Спочатку — життя на кораблі (аж захотілося в круїз), потім — сонячний острів, який стає тлом для історії кохання, людської драми й боротьби. На сторінках є і надія, і розчарування, і напруга через страшну хворобу, яка змушує героїв переосмислювати своє життя 🤔
Особливо зачепили питання, які піднімає автор: як знайти сили піднятися, коли здається, що вже досягнув дна? Що робити з відчуттям нереалізованості? Чи здатне кохання змінити людину або врятувати її?
«Щастя — стан безпричинний та нерозумний. Спробуєте його дослідити — і воно зникне».
«Мудрий насолоджується меншим, тоді як дурень шукає більшого».
«На добрі серця в наш час невисока ціна»
Книга читається швидко. З мінусів, або особливостей (кому як), кохання описано ну дуже пафосно. Якщо минулі книги легко переносились на наш час, то читаючи цю, я відчувала, що книга написана давно, в якомусь шекспірівському стилі.
Але якщо любите класичну прозу, атмосферні історії про сильне кохання, то книга може зайти.
Книготерапія 📗Підписатись