Книга трапилась мені в підписці абук, і я дуже рада, що послухала її саме зараз, бо вона напрочуд добре лягла на моє нинішнє навчання. І багато з того, про що я дізналась з книги, одразу бачила на груповій роботі 👥
(Я ще майже не розповідала про це, але зараз беру участь у проєкті «Ветеранська хата» — програмі, яка допомагає ветеранам, військовим, членам їхніх родин відновлюватися та здобувати психологічні знання, а згодом і освіту психологів, щоб працювати з іншими ветеранами і членами їх родин як рівний рівному.)
"Ця книжка — результат двох десятиліть досліджень та клінічної роботи з жертвами сексуального насильства і насильства в сім’ї, а також з ветеранами бойових дій та жертвами політичного терору. В ній ідеться про відновлення зв’язків: між публічним та приватним просторами, між індивідом та громадою, між чоловіками та жінками."
Мене вразило, наскільки схожими можуть бути прояви травми у людей із дуже різним життєвим досвідом. Наприклад, у ветеранів та жінок, які пережили насильство. Хоча обставини різні, механізми травми часто працюють подібно 😭
«Травматичні події руйнують сталі системи зв’язків, які дають людині відчуття безпеки, контролю та сенсу життя».
«У ситуаціях жаху люди спонтанно шукають своє перше джерело втіхи та захисту. Поранені солдати та жертви насильства кличуть своїх матерів».
Авторка пропонує модель зцілення, яка складається з трьох важливих етапів: відновлення безпеки, проживання та оплакування втрат, а потім — повернення до життя, відновлення зв'язків із людьми та відчуття контролю над власною долею.
Мене шокувало, як у різні історичні періоди ставилися до психологічних травм. Те, що сьогодні ми називаємо ПТСР, колись просто ігнорували або засуджували 😱
Ветеранів могли вважати слабкими та соромили (це добре описала Вірджинія Вулф у "Місіс Делловей"), а жінок, які пережили насильство, — «істеричками», навіть не намагаючись зрозуміти причини їхнього стану. Це щастя, що зараз існує психологія та психіатрія, бо раніше наслідки таких травм були дуже сумними (залежності, суїциди). Зараз це теж є, але є і розуміння, що з цим треба працювати.
Попри серйозну тему, книга написана доступною мовою. Її можуть читати не лише психологи чи психотерапевти, а й усі, хто хоче краще зрозуміти себе або людей, які зіштовхувались з травмами 💔
Так, місцями книга емоційно важка. Є історії, які зачіпають і можуть тригерити. Але водночас це дуже важлива й корисна книга. Як мінімум, суспільство зможе хоч трохи зрозуміти ветеранів, які повернуться після війни.
«Злочинці вимагають, щоб жертва нічого не робила. Вони грають на людському бажанні закривати очі на жахливі речі. Жертва ж, навпаки, потребує, щоб її історію почули і визнали».
Думаю, що ще не раз повернуся до книги. Скоріш за все згодом придбаю паперову версію 🔥
#кт_відгук
Книготерапія 📗Підписатись