Якщо ви вже читали Сергія Жадана, то тут усе впізнавано: стиль, мова, інтонації. Роман дуже нагадав мені «Інтернат» — знову цей інфантильний чоловічий герой, який ніби пливе за течією життя. А ще Германа чомусь постійно жадають жінки — від школярок до дуууже досвічених, і він нікому не відмовляє. Але не робить кроків до тої, хто дійсно йому підходить. Бісив цим 😸
Тут ще немає війни — натомість є атмосфера 90-х: рейдерство, боротьба за бізнес, відчуття нестабільності й хаосу.
"«Ворошиловград» — твір жорсткий, меланхолійний та реалістичний. Вони приходять і забирають у тебе все, що тобі належить. Вони позбавляють тебе твоєї свободи й твоєї території. Вони забирають у тебе твоє минуле і твою пам’ять. І все, що ти можеш їм протиставити – це свою любов і свою ненависть. Ну, і свої кримінальні навички. Історії українського рейдерства присвячується."
Що мені подобається у Жадана — це його мова. Вона жива, точна, з великою кількістю влучних думок і фраз, які хочеться виписувати. У плані стилю і філософії — це завжди сильне читання 🔥
Як на мене, цей роман про повернення додому й коріння, захист власних цінностей, память, пошук себе.
«Мені здалося, що я знаю це місто краще, ніж будь-яке інше, хоча насправді вже давно забув, яким воно було».
«Нічим не виправдана впертість, котрої я ніколи не розумів, це нас і різнило: він здатен був до останнього чіплятись за порожню землю, я легко здавався».
“Життя — річ узагалі малозрозуміла. Ніколи не знаєш, що ховається під поверхнею. Так ніби все знаєш, все бачив, а як воно було насправді — навіть уявити не можеш.”
"Я звик відповідати за себе і за свої вчинки. Але тут був дещо інший випадок, інша відповідальність. Вона звалилась на мене, мов родичі з вокзалу, і її позбутись було не те щоби неможливо, а просто якось незручно."
“Всі ми хотіли стати пілотами. Більшість із нас стали лузерами”
«Потрібно захищати те, що належить тобі по праву. А то так і будеш ходити — без навушників, без бізнесу і партійного стажу. Зрозумів?».
Але от із сюжетами у мене складніше. Це не ті випадки, від яких я отримую задоволення. Вони для мене занадто повільні, депресивні, «сірі».
Тут теж багато цієї атмосфери занепаду: заправки, що іржавіють, покинуті простори, бідність, безнадія. Плюс — лайка, хаотичні зв’язки, алкоголь, брудна реальність 90-х без прикрас 🍷
(Я вже помітила за собою, що люблю читати про дитинство в 90-ті, бо це мені близько. А от про "доросле" життя — не заходить. Цінності інші, мабуть.)
Тож якщо підсумувати: я ціную Жадана за мову і глибину, але не захоплюють його сюжети. Найбільше з прочитаного мені зайшли «Арабески» — мені здається, коротка проза йому вдається краще ❤️
#кт_відгук
Книготерапія 📗Підписатись